Вельвичия растёт на юге Анголы и в Намибии — в каменистой пустыне Намиб, тянущейся вдоль побережья Атлантического океана. Это удивительное растение-своеобразное дерево-карлик с низким и толстым (диаметр до 1,2 м), напоминающим обрубок или пень стволом, почти полностью скрытым в земле и лишь не более чем на 0,5 м выступающим над её поверхностью. На верхушке ствола 2 супротивных кожистых листа (длина 2—3 м, иногда до 8 м, ширина до 1,8 м), растущих в течение всей жизни, которая столетий, а у нек-рых экземпляров — 2000 лет и более. Влага поглощается через многочисленные устьица на обеих сторонах листа, которые открываются во время тумана и закрываются при его рассеивании.
«делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, - така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет» . Автор повісті часто згадує очі Роксолани, а очі, звісно, - дзеркало душі. Вони були сині, часом випромінювали ласку, а іноді - в них мигтіла чаша чорної отруї». Прикрашало дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. Сулейман запримітив, що личко в невільниці «біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього».
