Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!
Горький ставит в противопоставление Челкашу Гаврилу. Челкаш вначале «презирал», а потом, «возненавидел» парня за его молодость, «чистые голубые глаза», здоровое загорелое лицо, короткие крепкие руки, за то, что он имеет свой дом в деревне, что хочет обзавестись семьей, но самое главное, как мне кажется, это то, что Гаврила еще не познал той жизни, которую ведет этот бывалый мужчина, за то, что смеет любить свободу, которой не знает цены, и которая ему не нужна.
Челкаш кипел и вздрагивал от оскорбления, нанесенного парнем, от того, что тот смел возразить взрослому мужчине.
Гаврила очень боялся идти на промысел, ведь это было его первое дело такого плана. Челкаш был как всегда спокоен, его забавлял страх парня, и он им наслаждался и упивался тем, какой он, Челкаш, грозный человек.
Челкаш греб медленно и ровно, Гаврила – быстро, нервно. Это говорит о стойкости характера. Гаврила – новичок, поэтому ему так тяжело дается первый поход, для Челкаша это очередной поход, обычное дело. Здесь проявляется отрицательная сторона мужчины: он не проявляет терпения и не понимает парня, кричит на него и запугивает.
Однако на обратном пути завязался разговор, в процессе которого Гаврила с у мужчины: «Что ты теперь такое без земли?» Эти слова заставили Челкаша задуматься, всплыли картины детства та жизнь, что была до воровской. Разговор смолк, но на Челкаша даже от молчания Гаврилы веяло деревней. Эти воспоминания заставили почувствовать себя одиноким, вырванным, выброшенным из той жизни.
Кульминационным моментом рассказа является сцена драки из‑за денег. На Гаврилу напала жадность, он стал страшным, непонятное возбуждение двигало им. Жадность овладела молодым человеком, который стал требовать все деньги. Челкаш прекрасно понимал состояние своего подопечного, пошел ему навстречу – отдал деньги.
Но Гаврила поступил низко, жестоко, унизил Челкаша, сказав, что тот ненужный человек и что его никто не хватился бы, если бы Гаврила его убил. Это, естественно, ударило по самооценке Челкаша, любой бы на его месте поступил так же.
Челкаш, бесспорно, является положительным героем, в противовес ему Горький ставит Гаврилу.
Челкаш, несмотря на то что он ведет разгульный образ жизни, ворует, никогда бы не поступил так низко, как этот парень. Мне кажется, что главными для Челкаша являются жизнь, свобода, и никому бы он не сказал, что его жизнь ничего не стоит. Ему в отличие от молодого человека известны радости жизни и, самое главное, жизненные и моральные ценности.
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!
Горький ставит в противопоставление Челкашу Гаврилу. Челкаш вначале «презирал», а потом, «возненавидел» парня за его молодость, «чистые голубые глаза», здоровое загорелое лицо, короткие крепкие руки, за то, что он имеет свой дом в деревне, что хочет обзавестись семьей, но самое главное, как мне кажется, это то, что Гаврила еще не познал той жизни, которую ведет этот бывалый мужчина, за то, что смеет любить свободу, которой не знает цены, и которая ему не нужна.
Челкаш кипел и вздрагивал от оскорбления, нанесенного парнем, от того, что тот смел возразить взрослому мужчине.
Гаврила очень боялся идти на промысел, ведь это было его первое дело такого плана. Челкаш был как всегда спокоен, его забавлял страх парня, и он им наслаждался и упивался тем, какой он, Челкаш, грозный человек.
Челкаш греб медленно и ровно, Гаврила – быстро, нервно. Это говорит о стойкости характера. Гаврила – новичок, поэтому ему так тяжело дается первый поход, для Челкаша это очередной поход, обычное дело. Здесь проявляется отрицательная сторона мужчины: он не проявляет терпения и не понимает парня, кричит на него и запугивает.
Однако на обратном пути завязался разговор, в процессе которого Гаврила с у мужчины: «Что ты теперь такое без земли?» Эти слова заставили Челкаша задуматься, всплыли картины детства та жизнь, что была до воровской. Разговор смолк, но на Челкаша даже от молчания Гаврилы веяло деревней. Эти воспоминания заставили почувствовать себя одиноким, вырванным, выброшенным из той жизни.
Кульминационным моментом рассказа является сцена драки из‑за денег. На Гаврилу напала жадность, он стал страшным, непонятное возбуждение двигало им. Жадность овладела молодым человеком, который стал требовать все деньги. Челкаш прекрасно понимал состояние своего подопечного, пошел ему навстречу – отдал деньги.
Но Гаврила поступил низко, жестоко, унизил Челкаша, сказав, что тот ненужный человек и что его никто не хватился бы, если бы Гаврила его убил. Это, естественно, ударило по самооценке Челкаша, любой бы на его месте поступил так же.
Челкаш, бесспорно, является положительным героем, в противовес ему Горький ставит Гаврилу.
Челкаш, несмотря на то что он ведет разгульный образ жизни, ворует, никогда бы не поступил так низко, как этот парень. Мне кажется, что главными для Челкаша являются жизнь, свобода, и никому бы он не сказал, что его жизнь ничего не стоит. Ему в отличие от молодого человека известны радости жизни и, самое главное, жизненные и моральные ценности.
Объяснение: