Бузя – спочатку маленька дівчинка. Бузя – це її скорочене ім’я від Естер-Ліба, Лібузя. Її мати покинула її, коли вмер батько. Бузя живе в родині Шимека, стає його названою сестрою. Дівчинка сумує за матір’ю, її обличчя кожного разу змінюється. Шимек помічає її великі блакитні очі, чудову усмішку. Вона стає привабливою молодою дівчиною. Вона дуже сором’язлива, тендітна. Вона, як сонечко, як зіронька, яка освітлює життя Шимека. Бузя закохується в Шимека. Але Шимек покидає хату, а вона стає нареченою. І після зустрічі з Шимеком її світ перегортається: «так плаче людина над своїм життям, що нібито вислизнуло з-під ніг». Образ Бузі викликає почуття суму та жалощі.
Начал прищуривать глаза — место, кажись, не совсем незнакомое: сбоку лес, из-за леса торчал какой-то шест и виделся прочь далеко в небе. Что за пропасть! да это голубятня, что у попа в огороде! С другой стороны тоже что-то сереет; вгляделся: гумно волостного писаря. Вот куда затащила нечистая сила! Поколесивши кругом, наткнулся он на дорожку. Месяца не было; белое пятно мелькало вместо него сквозь тучу. «Быть завтра большому ветру!» — подумал дед. Глядь, в стороне от дорожки на могилке вспыхнула свечка.
Бузя – спочатку маленька дівчинка. Бузя – це її скорочене ім’я від Естер-Ліба, Лібузя. Її мати покинула її, коли вмер батько. Бузя живе в родині Шимека, стає його названою сестрою. Дівчинка сумує за матір’ю, її обличчя кожного разу змінюється. Шимек помічає її великі блакитні очі, чудову усмішку. Вона стає привабливою молодою дівчиною. Вона дуже сором’язлива, тендітна. Вона, як сонечко, як зіронька, яка освітлює життя Шимека. Бузя закохується в Шимека. Але Шимек покидає хату, а вона стає нареченою. І після зустрічі з Шимеком її світ перегортається: «так плаче людина над своїм життям, що нібито вислизнуло з-під ніг». Образ Бузі викликає почуття суму та жалощі.
Объяснение:
Начал прищуривать глаза — место, кажись, не совсем незнакомое: сбоку лес, из-за леса торчал какой-то шест и виделся прочь далеко в небе. Что за пропасть! да это голубятня, что у попа в огороде! С другой стороны тоже что-то сереет; вгляделся: гумно волостного писаря. Вот куда затащила нечистая сила! Поколесивши кругом, наткнулся он на дорожку. Месяца не было; белое пятно мелькало вместо него сквозь тучу. «Быть завтра большому ветру!» — подумал дед. Глядь, в стороне от дорожки на могилке вспыхнула свечка.