КОНАН ДОЙЛЬ АРТУР (1859-1930) Англійський письменник, ірландець за походженням. Найпопулярнішими книгами письменника є детективні історії про Шерлока Холмса та його друга доктора Ватсона: "Собака Баскервілів" (1901-1902), "Долина жахів" (1914-1915), "Пригоди Шерлока Холмса" (1892-1893). Шерлок Холмс став улюбленцем мільйонів читачів світу, а ім 'ям його називають тих, хто вміє розплутувати складні історії, відзначається високим інтелектом, знанням життя, прагненням до справедливості.. Конай Дойль створив науково-фантастичні романи: "Втрачений світ" (1912), "Отруєний пояс" (1913), "Маракотова безодня" (1929), декілька історичних досліджень.
Мій улюблений герой - Шерлок Холмс Шерлок Холмс - герой англійського письменника Артура Конан Дойля. Це мій улюблений літературний персонаж. Я захоплююся детективами і прочитав багато творів Агати Крісті, Едгара По, Жоржа Сіменона й інших письменників. Але самим добрим, розумним, талановитим для мене залишається Шерлок Холмс. Слава про нього проникла у всі куточки Англії, а потім про геніального детектива довідалися в усьому світі. Холмс виїжджає на розслідування до Ватикану, його до потрібна навіть могутнім монархам. Холмс у роботі використовує знаменитий дедуктивний метод. Він може за окремими деталями, за якимись дрібницями дати повну інформацію про людину, її характер і місце проживання. У Холмса є друг - доктор Ватсон. Багато що йому незрозуміле в рішеннях і висновках Холмса, і він постійно задає питання. Зовсім, як я: я так само, як і він, дивуюся словам і висновкам Шерлока Холмса. І Шерлок Холмс завжди терпляче, дохідливо пояснює те, що нам незрозуміле. Мені дуже подобається детективна історія "Собака Баскервілів", яка починається з того, що Шерлок Холмс буквально витягає з ціпка, забутого в його будинку відвідувачем, масу інформації. І коли з'являється власник ціпка, виявляється, що все, сказане Холмсом, - правда. Цього разу мова йде про прокляття, що нависло над родом Баскервілів. З давніх часів передається з покоління в покоління манускрипт, де написано: "Остерігайтеся виходити на болота в нічний час, коли сили зла панують безроздільно". Здавалося б, це легенда, казка, але мурашки пробігають по шкірі, коли чуєш крики нічних птахів на величезному болоті, подих і ричання величезного собаки, готового розтерзати живу людину. Страх відчувають усі, і тільки Шерлок Холмс знає, що робити. Він залишається спокійним, витриманим. Ні в які родові прокляття він не вірить, і його логіка і здоровий глузд зрештою перемагають. Я думаю, що Шерлок Холмс залишиться моїм улюбленим героєм на все життя. У ньому є всі риси, необхідні людині: він цікавий, безстрашний, переконливий, розумний. Таким хочу стати і я. Я не збираюся бути детективом, але упевнений, що людям будь-якої професії не завадили б такі якості.
Благовест» А. К. Толстого и «Колокола» К. Р. ВЫПИШИ ТОЛЬКО О СТИХОТВОРЕНИИ ТОЛСТОГО.
Оба автора описывают впечатление, производимое на них колокольным звоном. Звук колоколов своеобразно воспроизводится в звучании стихотворений, не случайно поэты прибегают к слову “уныло”, очевидно выражающему длящийся звук колокола в открытом пространстве. Необходимо увидеть и другие средства воспроизведения его: например, вторая строфа у А. К. Толстого инструментована на “и”; а К. Р. (великий князь Константин Константинович Романов) использует в стихотворении протяжный, распевный ритм (шеститопный ямб) , соответствующий впечатлению наполненности пространства звуком, как будто стоящим в воздухе. Двустопный ямб А. Толстого тоже по-своему передаёт колокольный звон; два ударения в стихе словно воспроизводят удары колоколов, радостно зовущих людей в храм.
В стихотворениях следует обратить внимание на различие названий, выявляющее оттенок темы. Благовест — это колокольный звон, оповещающий о начале церковной службы, этот религиозный оттенок значения важно учитывать в стихотворении А. К. Толстого. «Колокола» — название более конкретное, предметное. В связи с этим различием необходимо остановиться на образах стихотворений.
А. К. Толстому колокольный звон напоминает о церковной службе, смысл которой — общение с Богом и очищение души. В пятой строфе он рассказывает о таком общении (“молюсь и каюсь я”, “и отрекаюсь я от дела злого”), а в двух последующих — о воздействии его на человеческую душу. В связи со сказанным необходимо остановиться на смысле образов храма и кладбища, которыми начинается стихотворение: ведь они связывают человека с иными мирами. Затем целесообразно прояснить образ “края родимого, благодатного”, куда стремится лирический герой и куда зовут его звуки благовеста.
Темой стихотворения К. Р. является воспоминание о родине, вызванное колокольным звоном. Необходимо отметить лиричность воспоминаний, пронизанных чувствами тоски русского человека за границей (не случайно под стихотворением стоят дата и место его написания) . Эта общая ситуация характеризуется противопоставлением в первой строфе: “сторона чужая” / “отчизна милая”. Особая поэтичность этих выражений в их простоте и традиционности (ср. фольклорное “чужая сторона”). Было бы замечательно отметить и привычность этих чувств: “опять припомнился” и “прежняя тоска”: подобные состояния знакомы каждому русскому человеку, бывавшему за границей; в лирическом произведении всегда присутствует обобщение. Представленная читателю ситуация разлуки с родиной объясняет и чувства лирического героя: колокола звучат “грустно”, на сердце тоска. Следующая часть стихотворения — описание неназванной России, приметы которой легко узнаются: север, равнина, село, благовест. Это описание становится поворотным моментом в развитии лирического сюжета (развитии эмоций говорящего) . Если вначале звуки благовеста ему кажутся грустными и унылыми, потом они названы безэмоционально “знакомыми”, а в конце они звучат “ласково и нежно”. Колокольный звон — это словно привет с родины, согревающий сердце поэта.
В целом стихотворения построены похоже: сначала описание колокольного звона, затем состояния лирического героя, и наконец, обобщающие слова, подводящие итог впечатлению. Чувства лирического героя нарастают к концу, слушая колокольный звон, он проникается им, вбирая в себя родные звуки, и душа откликается на них — этот отклик, как и положено, у каждого свой, он самобытен и неповторим. >
(1859-1930)
Англійський письменник, ірландець за походженням. Найпопулярнішими книгами письменника є детективні історії про Шерлока Холмса та його друга доктора Ватсона: "Собака Баскервілів" (1901-1902), "Долина жахів" (1914-1915), "Пригоди Шерлока Холмса" (1892-1893).
Шерлок Холмс став улюбленцем мільйонів читачів світу, а ім 'ям його називають тих, хто вміє розплутувати складні історії, відзначається високим інтелектом, знанням життя, прагненням до справедливості..
Конай Дойль створив науково-фантастичні романи: "Втрачений світ" (1912), "Отруєний пояс" (1913), "Маракотова безодня" (1929), декілька історичних досліджень.
Мій улюблений герой - Шерлок Холмс
Шерлок Холмс - герой англійського письменника Артура Конан Дойля. Це мій улюблений літературний персонаж. Я захоплююся детективами і прочитав багато творів Агати Крісті, Едгара По, Жоржа Сіменона й інших письменників.
Але самим добрим, розумним, талановитим для мене залишається Шерлок Холмс.
Слава про нього проникла у всі куточки Англії, а потім про геніального детектива довідалися в усьому світі. Холмс виїжджає на розслідування до Ватикану, його до потрібна навіть могутнім монархам. Холмс у роботі використовує знаменитий дедуктивний метод. Він може за окремими деталями, за якимись дрібницями дати повну інформацію про людину, її характер і місце проживання. У Холмса є друг - доктор Ватсон. Багато що йому незрозуміле в рішеннях і висновках Холмса, і він постійно задає питання. Зовсім, як я: я так само, як і він, дивуюся словам і висновкам Шерлока Холмса. І Шерлок Холмс завжди терпляче, дохідливо пояснює те, що нам незрозуміле.
Мені дуже подобається детективна історія "Собака Баскервілів", яка починається з того, що Шерлок Холмс буквально витягає з ціпка, забутого в його будинку відвідувачем, масу інформації. І коли з'являється власник ціпка, виявляється, що все, сказане Холмсом, - правда.
Цього разу мова йде про прокляття, що нависло над родом Баскервілів. З давніх часів передається з покоління в покоління манускрипт, де написано: "Остерігайтеся виходити на болота в нічний час, коли сили зла панують безроздільно". Здавалося б, це легенда, казка, але мурашки пробігають по шкірі, коли чуєш крики нічних птахів на величезному болоті, подих і ричання величезного собаки, готового розтерзати живу людину. Страх відчувають усі, і тільки Шерлок Холмс знає, що робити. Він залишається спокійним, витриманим. Ні в які родові прокляття він не вірить, і його логіка і здоровий глузд зрештою перемагають.
Я думаю, що Шерлок Холмс залишиться моїм улюбленим героєм на все життя. У ньому є всі риси, необхідні людині: він цікавий, безстрашний, переконливий, розумний. Таким хочу стати і я. Я не збираюся бути детективом, але упевнений, що людям будь-якої професії не завадили б такі якості.
Объяснение:
Благовест» А. К. Толстого и «Колокола» К. Р. ВЫПИШИ ТОЛЬКО О СТИХОТВОРЕНИИ ТОЛСТОГО.
Оба автора описывают впечатление, производимое на них колокольным звоном. Звук колоколов своеобразно воспроизводится в звучании стихотворений, не случайно поэты прибегают к слову “уныло”, очевидно выражающему длящийся звук колокола в открытом пространстве. Необходимо увидеть и другие средства воспроизведения его: например, вторая строфа у А. К. Толстого инструментована на “и”; а К. Р. (великий князь Константин Константинович Романов) использует в стихотворении протяжный, распевный ритм (шеститопный ямб) , соответствующий впечатлению наполненности пространства звуком, как будто стоящим в воздухе. Двустопный ямб А. Толстого тоже по-своему передаёт колокольный звон; два ударения в стихе словно воспроизводят удары колоколов, радостно зовущих людей в храм.
В стихотворениях следует обратить внимание на различие названий, выявляющее оттенок темы. Благовест — это колокольный звон, оповещающий о начале церковной службы, этот религиозный оттенок значения важно учитывать в стихотворении А. К. Толстого. «Колокола» — название более конкретное, предметное. В связи с этим различием необходимо остановиться на образах стихотворений.
А. К. Толстому колокольный звон напоминает о церковной службе, смысл которой — общение с Богом и очищение души. В пятой строфе он рассказывает о таком общении (“молюсь и каюсь я”, “и отрекаюсь я от дела злого”), а в двух последующих — о воздействии его на человеческую душу. В связи со сказанным необходимо остановиться на смысле образов храма и кладбища, которыми начинается стихотворение: ведь они связывают человека с иными мирами. Затем целесообразно прояснить образ “края родимого, благодатного”, куда стремится лирический герой и куда зовут его звуки благовеста.
Темой стихотворения К. Р. является воспоминание о родине, вызванное колокольным звоном. Необходимо отметить лиричность воспоминаний, пронизанных чувствами тоски русского человека за границей (не случайно под стихотворением стоят дата и место его написания) . Эта общая ситуация характеризуется противопоставлением в первой строфе: “сторона чужая” / “отчизна милая”. Особая поэтичность этих выражений в их простоте и традиционности (ср. фольклорное “чужая сторона”). Было бы замечательно отметить и привычность этих чувств: “опять припомнился” и “прежняя тоска”: подобные состояния знакомы каждому русскому человеку, бывавшему за границей; в лирическом произведении всегда присутствует обобщение. Представленная читателю ситуация разлуки с родиной объясняет и чувства лирического героя: колокола звучат “грустно”, на сердце тоска. Следующая часть стихотворения — описание неназванной России, приметы которой легко узнаются: север, равнина, село, благовест. Это описание становится поворотным моментом в развитии лирического сюжета (развитии эмоций говорящего) . Если вначале звуки благовеста ему кажутся грустными и унылыми, потом они названы безэмоционально “знакомыми”, а в конце они звучат “ласково и нежно”. Колокольный звон — это словно привет с родины, согревающий сердце поэта.
В целом стихотворения построены похоже: сначала описание колокольного звона, затем состояния лирического героя, и наконец, обобщающие слова, подводящие итог впечатлению. Чувства лирического героя нарастают к концу, слушая колокольный звон, он проникается им, вбирая в себя родные звуки, и душа откликается на них — этот отклик, как и положено, у каждого свой, он самобытен и неповторим. >