Сколько тайн хранит лес! Вот идёшь ты по тропинке, видишь дупло, а там грибы висят, ну чем не тайна? Кто повесил, неизвестно! Может белка, а может и другое животное, но вторгаться в эти тайны нельзя! Идёшь дальше, видишь заяц бежит. Следуешь за ним, а он раз и в нору. А что там в норе, кто там живёт кроме зайца, есть ли у него семья, не узнаешь! А сколько тайн заложено в деревьях. Смотришь, вроде бы ни чем не примечательно оно, но кто знает, что пережило это дерево? Тайны есть тайнами, но любопытство никогда не скроешь. А если увидишь ты тёмный угол леса, где солнце не опрокидывает свой свет, не видно ничего, интересно бывает, что скрывается там. Но есть тайны, которые лучше не знать и не вмешиваться в них, вот почему их называют тайнами...
Переродження Скруджа відбувається під час Різдва, а це період Добра і Радості. “Принцип Добра завжди перемагає, незважаючи на щонайневдячніші обставини і тяжкі перепони”, – так писав Діккенс про ці дні.
Подорожуючи з духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього, Скрудж починає розуміти, як багато він втратив у житті, і головне – перестав дивитися на світ як дитина, перестав радіти і перестав давати радість іншим. Час невблаганно іде, приходить смерть. Як про нього згадають люди?
Тільки назвуть “старим скнарою”.
починає розуміти, що гроші – це не головне в житті. “Звичайно, добре слово, привітний усміх грошей не коштує; але часом добре слово – дорожче нам від великих коштів”, – так думає тепер Скрудж. Тобто він починає бачити у своїх ближніх, – навіть у тих, хто не має ні грошей, ні долі, – таких самих людей, як він сам. І дивна річ – він став почуватися щасливим: “Я почуваю себе легким, як пушинка; щасливим, як ангел, веселим, як школяр; у мене голова крутиться, як у п’яного… Ой, який же я щасливий!” Скрудж зрозумів нарешті, що щастя в тому, щоб приносити добро людям. Ось чому він перероджується,
І далі у Діккенса все відбувається, як у казці: “Скрудж став таким добрим другом, добрим господарем і доброю людиною, що навряд чи й був другий такий у доброму старому Лондоні або в якому іншому доброму місті в доброму старому світі”.
Подорожуючи з духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього, Скрудж починає розуміти, як багато він втратив у житті, і головне – перестав дивитися на світ як дитина, перестав радіти і перестав давати радість іншим. Час невблаганно іде, приходить смерть. Як про нього згадають люди?
Тільки назвуть “старим скнарою”.
починає розуміти, що гроші – це не головне в житті. “Звичайно, добре слово, привітний усміх грошей не коштує; але часом добре слово – дорожче нам від великих коштів”, – так думає тепер Скрудж. Тобто він починає бачити у своїх ближніх, – навіть у тих, хто не має ні грошей, ні долі, – таких самих людей, як він сам. І дивна річ – він став почуватися щасливим: “Я почуваю себе легким, як пушинка; щасливим, як ангел, веселим, як школяр; у мене голова крутиться, як у п’яного… Ой, який же я щасливий!”
Скрудж зрозумів нарешті, що щастя в тому, щоб приносити добро людям. Ось чому він перероджується,
І далі у Діккенса все відбувається, як у казці: “Скрудж став таким добрим другом, добрим господарем і доброю людиною, що навряд чи й був другий такий у доброму старому Лондоні або в якому іншому доброму місті в доброму старому світі”.