Повість н. в. гоголя «тарас бульба» - епічне оповідання про славне героїчне минуле українського козацтва, його боротьбі проти польської шляхти. це смутна історія про тараса бульбу, його синів остапові й андрію, про багатьох інших козаках, що покинули свої рідні будинки й створили запорізьку січ - потужний військовий табіру тараса бульби було два сини. головне для батька - щоб сини хоробро воювали, завжди захищали свою честь, стояли за віру христову, а якщо інакше - те нехай хоч пропадуть! старший син втілює продовження героїчних традицій, народний, національний шлях непримиренної боротьби за волю й незалежність україни, а молодший виражає антинаціональну тенденцію до зближення з феодальною польщею. ситуація, зображена гоголем, відповідала історичній істині. доля остапа відбивала той факт, що феодально-королівське мовлення посполитая несла поневолення українському народу, придушуючи його боротьбу переважаючою військовою силою. остап, як і батько, прямодушно й беззавітно любить батьківщину, свято зберігає вірність козацькому братерству, громадському обов'язку. виглядає остап грізно й мужньо, у ньому відчувається внутрішня сила. йому - суворому, мужньому й непохитному воїнові, «здавалося, був на роді написані битвенний шлях і важке знанье вершити ратні справи».остап завжди був холоднокровний і ніколи не губився. у свої двадцять два роки він міг передбачати й розмірити небезпека, щоб потім краще перебороти неї. в остапові помітні риси майбутнього ватажка. автор порівнює остапа з велетнем, тому що велетні, богатирі завжди були захисниками рідної землі. велич душі остапа - у вірності запорізьким ідеалам: загинути за рідну вітчизну. андрий по своєму щиросердечному складі індивідуаліст і егоїст. він відрізнявся зніженістю, пристрасністю, палкістю почуттів, що переважають над розумомриси особи андрия - юношески ніжні, м'які. « не знав, що значить обмі або вимірювати свої або чужі сили. скажену млість і упоенье він бачив у битві» це був запальний юнак, він робив те, чого ніколи б не зробив холоднокровний і розумний остап, і затворів у битві чудеса. захоплення красою, добірністю мовлення, освіченістю воєводської дочки, мішурним блиском польської аристократичної культури веде його до розриву із традиціями свого народу, до зради батьківщині. письменник не сховав щирості й глибини любові андрия до польської панни, але не виправдав, а обвинуватив його й показав, що, віддавши перевагу почуттю любові перед цивільними обов'язками, він не зумів піднятися вище рівня звичайної людини. заради особистих почуттів він здатний відмовитися від батька, товаришів і батьківщини. гоголь зіставляє братів, показуючи їх чітко, підкреслюючи героїчне служіння загальному добру в одному браті й індивідуалізм вдругом.в образі остапа гоголь втілив відвагу, силу й мужність, любов до батьківщини й волі, ненависть до ворога - кращі якості, властивому самовідданому захисникові рідної землі. образ же андрия різко відособлений у повісті. він протипоставлений народному характеру, і його ганебна смерть є необхідною моральною відплатою за зрадництво, зраду загальнонародній справі
Единожды поздней осенью Федя пришёл к Лидии, чтоб попросить брать с собой на охоту Мальку. Погода была великолепной, светило солнце, вокруг осыпались золотые листья и настроение у всех было замечательное. Лидия даже не раздумывала. Федя и Малька направились в сторону леса. Малька бегала, скакала, резвилась, как ребенок. Её было не выяснить. И вдруг Фёдор увидел добычу. Он занял позу и размышлял прицелиться, как не успел моргнуть глазом, Малька погнала зайца. Фёдор кинулся за ней, но след её простудился. Теснее темнело, он обошёл практически весь лес, начал тревожиться, но вдруг из леса, уставшая, измотанная, но до кошмара довольная Малька тянула зайца. Вечер удался. И так, в этот раз Малька стала не обычный собакой, а охотничьей.
Единожды поздней осенью Федя пришёл к Лидии, чтоб попросить брать с собой на охоту Мальку. Погода была великолепной, светило солнце, вокруг осыпались золотые листья и настроение у всех было замечательное. Лидия даже не раздумывала. Федя и Малька направились в сторону леса. Малька бегала, скакала, резвилась, как ребенок. Её было не выяснить. И вдруг Фёдор увидел добычу. Он занял позу и размышлял прицелиться, как не успел моргнуть глазом, Малька погнала зайца. Фёдор кинулся за ней, но след её простудился. Теснее темнело, он обошёл практически весь лес, начал тревожиться, но вдруг из леса, уставшая, измотанная, но до кошмара довольная Малька тянула зайца. Вечер удался. И так, в этот раз Малька стала не обычный собакой, а охотничьей.