Настоящая фамилия А. Платонова - Климентов. Родился в Воронеже . Отец — Климентов Платон Фирсович (1870—1952) работал машинистом паровоза и слесарем в Воронежских железнодорожных мастерских. Дважды ему присваивали звание Героя труда (в 1920 и в 1922), а в 1928 году он вступил в партию. Мать — Лобочихина Мария Васильевна (1874/1875 — 1928/1929) — дочь часового мастера, домохозяйка, мать одиннадцати (десяти) детей, Андрей — старший. В 1906 году поступает в церковно-приходскую школу. С 1909 по 1913 год учится в городской 4-классной школе. С 1913 (или с весны 1914) по 1915 работает подёнщиком и по найму, мальчиком в конторе страхового общества «Россия машиниста на локомобиле в имении Усть полковника Бек-Мармарчева. В 1915 году работает литейщиком на трубном заводе. С осени 1915 по весну 1918 — во многих воронежских мастерских — по изделию мельничных жерновов. В 1918 году поступает на электротехническое отделение в Воронежское техническое железнодорожное училище, окончить которое он смог лишь в 1921 году, по завершении военных действий.
Україна — розкішний край. У цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — Тарас Шевченко. А про його дитячі роки я дізналась з уривка "У бур'янах" з повісті С. Васильченка.
Зростав Тарас у кріпацькій сім'ї. Батьки на панщині з ранку до вечора. Хто ж з Тарасом, білявеньким, з синіми очима хлопчиком-дитиною? Сестра Катря, теж ще дитина. Бувало, захопиться сестра грою з дівчатами, а про Тараса забуде. Сидить він сам-самісінький, плаче, чекаючи сестрички. І такий він одинокий, що жаль стає його. Але прибігала Катря, брала на руки — і вже погане зникало.
Підріс Тарасик. Нема кому з ним сидіти, у всіх робота. Хлопець наодинці з самим собою. Відтоді й почалося його бурлакування-мандрування бур'янами. Саме тут він пізнав потяг до волі, бо й увечері не загонять його батьки до хати. Ріс хлопчиком допитливим Не проходили повз його уваги ні захід сонця, ні легенькі хмаринки, ні голубе небо. Все бачив, все відчувала його вразлива душа. А якою була в нього сильна уява! Він хотів побачити залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди заходило сонце, він їх і побачив. Співчутливим був Тарас до чужого горя. Дуже глибоко запали йому в душу розповіді куткових молодиць про знущання панів з кріпаків. Наслухавшись розповідей діда Івана про гайдамаччину, співів старого кобзаря, Тарас нізащо не хоче йти до дітей гратися. Вся його душа аж палає, тремтить, в уяві постають картини справедливої помсти. І хлопчик уявляє себе гайдамакою, що рубає панам голови.
В 1906 году поступает в церковно-приходскую школу. С 1909 по 1913 год учится в городской 4-классной школе. С 1913 (или с весны 1914) по 1915 работает подёнщиком и по найму, мальчиком в конторе страхового общества «Россия машиниста на локомобиле в имении Усть полковника Бек-Мармарчева. В 1915 году работает литейщиком на трубном заводе. С осени 1915 по весну 1918 — во многих воронежских мастерских — по изделию мельничных жерновов.
В 1918 году поступает на электротехническое отделение в Воронежское техническое железнодорожное училище, окончить которое он смог лишь в 1921 году, по завершении военных действий.
Великий твір.
Тяжка доля малого Тараса.
Україна — розкішний край. У цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — Тарас Шевченко. А про його дитячі роки я дізналась з уривка "У бур'янах" з повісті С. Васильченка.
Зростав Тарас у кріпацькій сім'ї. Батьки на панщині з ранку до вечора. Хто ж з Тарасом, білявеньким, з синіми очима хлопчиком-дитиною? Сестра Катря, теж ще дитина. Бувало, захопиться сестра грою з дівчатами, а про Тараса забуде. Сидить він сам-самісінький, плаче, чекаючи сестрички. І такий він одинокий, що жаль стає його. Але прибігала Катря, брала на руки — і вже погане зникало.
Підріс Тарасик. Нема кому з ним сидіти, у всіх робота. Хлопець наодинці з самим собою. Відтоді й почалося його бурлакування-мандрування бур'янами. Саме тут він пізнав потяг до волі, бо й увечері не загонять його батьки до хати. Ріс хлопчиком допитливим Не проходили повз його уваги ні захід сонця, ні легенькі хмаринки, ні голубе небо. Все бачив, все відчувала його вразлива душа. А якою була в нього сильна уява! Він хотів побачити залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди заходило сонце, він їх і побачив. Співчутливим був Тарас до чужого горя. Дуже глибоко запали йому в душу розповіді куткових молодиць про знущання панів з кріпаків. Наслухавшись розповідей діда Івана про гайдамаччину, співів старого кобзаря, Тарас нізащо не хоче йти до дітей гратися. Вся його душа аж палає, тремтить, в уяві постають картини справедливої помсти. І хлопчик уявляє себе гайдамакою, що рубає панам голови.
Объяснение:
Можно не дякувати! ✴
Будь ласка.