Весенняя природаВесна - это то время года, которого все ждут, устав от зимы. Весну часто называют долгожданной. Первые признаки весны, бывает, проявляются еще зимой, в феврале: чуть посильнее посветит солнышко - и начинают таять сосульки, звенит веселая капель, напоминая о приближении весны. После этого еще могут ударить морозы, может пойти снег, но все понимают: весна вот-наступит, порадует своим теплом.
Вот и пришла весна. Солнце начинает появляться на небе все чаще, небо делается более ярким, густо-синим, вовсю тает снег и бегут ручьи. Земля еще холодная, слишком сырая и голая, а через остатки снега пробиваются самые первые цветы, которые так и называют: подснежники.
Весна пришла! В лесу начинается оживление: просыпаются от зимней спячки звери, возвращаются после зимовки птицы. Все заняты парованием и обустройством уютных гнездышек и норок, все готовятся к выведению потомства, для этого нужны надежные дома.
Наступление весны - это пробуждение природы, начало активной жизни природы. Быстро набухают и лопаются почки, из которых появляются нежно-зеленые листочки, а затем они растут с невообразимой скоростью. За неделю деревья полностью покрывается листвой, которая нежно шуршит на весеннем ветерке. Всюду чувствуется жизнь.
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Вот и пришла весна. Солнце начинает появляться на небе все чаще, небо делается более ярким, густо-синим, вовсю тает снег и бегут ручьи. Земля еще холодная, слишком сырая и голая, а через остатки снега пробиваются самые первые цветы, которые так и называют: подснежники.
Весна пришла! В лесу начинается оживление: просыпаются от зимней спячки звери, возвращаются после зимовки птицы. Все заняты парованием и обустройством уютных гнездышек и норок, все готовятся к выведению потомства, для этого нужны надежные дома.
Наступление весны - это пробуждение природы, начало активной жизни природы. Быстро набухают и лопаются почки, из которых появляются нежно-зеленые листочки, а затем они растут с невообразимой скоростью. За неделю деревья полностью покрывается листвой, которая нежно шуршит на весеннем ветерке. Всюду чувствуется жизнь.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.