Здійсніть порівняльний аналіз стратегії здобуття української державності українськими політичними організаціями в російській та австро-угорській імперіях у 20 столітті.
когда стало очевидно, что император умирает, возник вопрос, кто займёт место петра. сенат, синод и генералитет — все учреждения, не имевшие формального права распоряжаться судьбой престола, ещё до смерти петра собрались в ночь с 27 на 28 января 1725, чтобы решить вопрос о преемнике петра
великого. в зал заседаний проникли гвардейские офицеры, на площадь вышли два гвардейских полка, и под барабанный бой войск, выведенных партией екатерины алексеевны и меншикова, сенат принял единогласное решение к 4-м часам утра 28 января. решением сената трон наследовала жена петра, екатерина
алексеевна, ставшая 28 января (8 февраля) 1725 года первой российской императрицей под именем екатерина i.
после смерти петра началась самая нелепая страница народа, с чередой государственных переворотов. все это стало возможным только тому, что петр убил законного наследника трона, своего
родного сына алексея, а затем издал закон, согласно которому царь может избирать себе наследника по своему желанию. и в вопросе наследования петр i отступил от твердого принципа, установленного многовековым опытом . корона российских царей надолго сделалась игрушкой в руках временщиков. "лишив
верховную власть, - пишет ключевский, - правомерной постановки и бросив на ветер все свои учреждения, петр этим законом погасил и свою династию, как династию, как учреждение; остались отдельные лица царской крови без определенного династического положения. так престол был отдан на волю случая и
стал его игрушкой. с тех пор, в продолжении нескольких десятилетий, ни одна смена на престоле не обходилась без замешательства, кроме разве одной: каждому воцарению предшествовала смута, негласная интрига или открытый государственный удар".
вот список царей, последовавших за петром
первым:
екатерина i алексеевна (марта скавронская) (1684—1727), императрица с 1725. вторая жена петра i. возведена на престол гвардией во главе с а. д. меншиковым, который стал фактическим правителем государства. при ней создан верховный тайный совет.
петр ii алексеевич (1715—1730),
император с 1727. сын царевича алексея петровича. фактически правили государством при нем а. д. меншиков, затем долгоруковы. объявил об отмене ряда преобразований, проведенных петром 1.
анна ивановна (1693—1740), императрица с 1730. дочь ивана v алексеевича, герцогиня курляндская с 1710.
возведена на престол верховным тайным советом. фактическим правителем при ней был э. и. бирон.
иван vi антонович (1740—1764), император в 1740-1741. правнук ивана v алексеевича, сын принца антона ульриха брауншвейгского. за младенца правили э. и. бирон, затем мать анна леопольдовна. свергнут
гвардией, заключен в тюрьму; убит при попытке в. я. мировича освободить его.
елизавета петровна (1709—1761/62), императрица с 1741. дочь петра i от брака с екатериной i. возведена на престол гвардией. способствовала устранению засилья иностранцев в правительстве, выдвигала на государственные
посты талантливых и энергичных представителей из среды дворянства. фактическим руководителем внутренней политики при елизавете петровне был п. и. шувалов, с деятельностью которого связаны отмена внутренних таможен и организация внешней торговли; перевооружение армии, усовершенствование ее
организационной структуры и системы . в царствование елизаветы петровны восстанавливались порядки и органы, созданные при петре i. подъему науки и культуры способствовало учреждение по инициативе м. в. ломоносова московского университета (1755) и академии художеств (1757). укреплялись и расширялись
привилегии дворян за счет крепостного крестьянства (раздача земель и крепостных, указ 1760 о праве ссылать крестьян в сибирь и др.) . выступления крестьян против крепостничества жестоко подавлялись. внешняя политика елизаветы петровны, умело направляемая канцлером а. п. бестужевым-рюминым, была
подчинена борьбы против агрессивных устремлений короля фридриха ii.
леонтій войтович не відкидає можливості коронації данила романовича, яку міг здійснити імператор фрідріх іі гогенштауфен у відні 1237 р.[8]
1238 — розбив лицарів добжинського ордену в битві під дорогочином і повернув собі порубіжні з мазовією землі берестейщини[9]. того року
підкорив турово-пінське князівство.
1239 (1240) р. — зайняв київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу дмитра.
у грудні 1240 року воєвода дмитро очолив оборону києва від орд хана батия — місто відстояти не вдалося.
1241-го орди хана
батия рушили на волинь та галич. у цей час данило не був на своїх землях — їздив в угорщину з сином левом сватати королівську доньку констанцію. коли отримав відмову, поїхав у польщу, де залишався до відходу татар. володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, дмитро переконав батия
йти на угрів.
повернувшись до галичини, данило змушений був придушувати боярський заколот. після цього його давній ворог ростислав михайлович кілька разів протягом 1241—1245 років нападав на галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя —
угорського короля.
у 1240-х роках данило на річці угорці заснував місто холм. сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з галича. на заклик данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. головною
спорудою холма стала велична й багато оздоблена церква іоана златоуста. зводилися й інші храми: кузьми та дем'яна, пресвятої богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під ярославом війська данила та його брата василька розбили полки чернігівського князя ростислава, галицьких бояр,
угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над галицько-волинським князівством. ця битва була однією з найбільших в історії русі xiii століття.
до того часу галицько-волинське князівство не було обкладене татарською даниною. після ярославської битви хан мауці
надіслав до данила посла з вимогою: «дай галич! ». данило, подумавши, відповів: «не півотчини своєї, але поїду до батия сам».
данило романович на пам'ятнику «тисячоліття росії» у великому новгороді
він був змушений поїхати до ханського двору в сараї і визнати
залежність від золотої орди. хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «зліше зла честь татарська». «данилови романовичю князю бывшу велику, обладавшу рускою землею, києвом й володимером й галичем». у
переговорах з батиєм данило добився від нього підтвердження своєї влади над галицько-волинським князівством, але не над києвом. до того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах батия на польщу, литву, угорщину та інколи платити данину.
добрі відносини з
татарами пішли, проте, на користь данилу романовичу: король угорщини бела iv погодився на шлюб своєї дочки констанції з сином данила, левом. цей родинний зв'язок спричинив участь данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. при цьому його син роман одружився з наступницею
трону австро-штирійського герцогства гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога фрідріха ii) данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з поляків) була невдалою.
у цей
час стала набирати силу литва під владою короля міндовга. данило пішов війною на литву, але міндовг замирився з ним, віддав за данилового сина шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста новгородок, слонім і волковийськ.
вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. він
проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках случ і горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (кременець і данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське
ополчення, шукав союзу з заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи іннокентія iv. папський посол плано карпіні дорогою в орду розмовляв з васильком про поєднання церков (1246). сам данило погодився прийняти від папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був
коронований в дорогочині.
когда стало очевидно, что император умирает, возник вопрос, кто займёт место петра. сенат, синод и генералитет — все учреждения, не имевшие формального права распоряжаться судьбой престола, ещё до смерти петра собрались в ночь с 27 на 28 января 1725, чтобы решить вопрос о преемнике петра
великого. в зал заседаний проникли гвардейские офицеры, на площадь вышли два гвардейских полка, и под барабанный бой войск, выведенных партией екатерины алексеевны и меншикова, сенат принял единогласное решение к 4-м часам утра 28 января. решением сената трон наследовала жена петра, екатерина
алексеевна, ставшая 28 января (8 февраля) 1725 года первой российской императрицей под именем екатерина i.
после смерти петра началась самая нелепая страница народа, с чередой государственных переворотов. все это стало возможным только тому, что петр убил законного наследника трона, своего
родного сына алексея, а затем издал закон, согласно которому царь может избирать себе наследника по своему желанию. и в вопросе наследования петр i отступил от твердого принципа, установленного многовековым опытом . корона российских царей надолго сделалась игрушкой в руках временщиков. "лишив
верховную власть, - пишет ключевский, - правомерной постановки и бросив на ветер все свои учреждения, петр этим законом погасил и свою династию, как династию, как учреждение; остались отдельные лица царской крови без определенного династического положения. так престол был отдан на волю случая и
стал его игрушкой. с тех пор, в продолжении нескольких десятилетий, ни одна смена на престоле не обходилась без замешательства, кроме разве одной: каждому воцарению предшествовала смута, негласная интрига или открытый государственный удар".
вот список царей, последовавших за петром
первым:
екатерина i алексеевна (марта скавронская) (1684—1727), императрица с 1725. вторая жена петра i. возведена на престол гвардией во главе с а. д. меншиковым, который стал фактическим правителем государства. при ней создан верховный тайный совет.
петр ii алексеевич (1715—1730),
император с 1727. сын царевича алексея петровича. фактически правили государством при нем а. д. меншиков, затем долгоруковы. объявил об отмене ряда преобразований, проведенных петром 1.
анна ивановна (1693—1740), императрица с 1730. дочь ивана v алексеевича, герцогиня курляндская с 1710.
возведена на престол верховным тайным советом. фактическим правителем при ней был э. и. бирон.
иван vi антонович (1740—1764), император в 1740-1741. правнук ивана v алексеевича, сын принца антона ульриха брауншвейгского. за младенца правили э. и. бирон, затем мать анна леопольдовна. свергнут
гвардией, заключен в тюрьму; убит при попытке в. я. мировича освободить его.
елизавета петровна (1709—1761/62), императрица с 1741. дочь петра i от брака с екатериной i. возведена на престол гвардией. способствовала устранению засилья иностранцев в правительстве, выдвигала на государственные
посты талантливых и энергичных представителей из среды дворянства. фактическим руководителем внутренней политики при елизавете петровне был п. и. шувалов, с деятельностью которого связаны отмена внутренних таможен и организация внешней торговли; перевооружение армии, усовершенствование ее
организационной структуры и системы . в царствование елизаветы петровны восстанавливались порядки и органы, созданные при петре i. подъему науки и культуры способствовало учреждение по инициативе м. в. ломоносова московского университета (1755) и академии художеств (1757). укреплялись и расширялись
привилегии дворян за счет крепостного крестьянства (раздача земель и крепостных, указ 1760 о праве ссылать крестьян в сибирь и др.) . выступления крестьян против крепостничества жестоко подавлялись. внешняя политика елизаветы петровны, умело направляемая канцлером а. п. бестужевым-рюминым, была
подчинена борьбы против агрессивных устремлений короля фридриха ii.
леонтій войтович не відкидає можливості коронації данила романовича, яку міг здійснити імператор фрідріх іі гогенштауфен у відні 1237 р.[8]
1238 — розбив лицарів добжинського ордену в битві під дорогочином і повернув собі порубіжні з мазовією землі берестейщини[9]. того року
підкорив турово-пінське князівство.
1239 (1240) р. — зайняв київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу дмитра.
у грудні 1240 року воєвода дмитро очолив оборону києва від орд хана батия — місто відстояти не вдалося.
1241-го орди хана
батия рушили на волинь та галич. у цей час данило не був на своїх землях — їздив в угорщину з сином левом сватати королівську доньку констанцію. коли отримав відмову, поїхав у польщу, де залишався до відходу татар. володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, дмитро переконав батия
йти на угрів.
повернувшись до галичини, данило змушений був придушувати боярський заколот. після цього його давній ворог ростислав михайлович кілька разів протягом 1241—1245 років нападав на галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя —
угорського короля.
у 1240-х роках данило на річці угорці заснував місто холм. сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з галича. на заклик данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. головною
спорудою холма стала велична й багато оздоблена церква іоана златоуста. зводилися й інші храми: кузьми та дем'яна, пресвятої богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під ярославом війська данила та його брата василька розбили полки чернігівського князя ростислава, галицьких бояр,
угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над галицько-волинським князівством. ця битва була однією з найбільших в історії русі xiii століття.
до того часу галицько-волинське князівство не було обкладене татарською даниною. після ярославської битви хан мауці
надіслав до данила посла з вимогою: «дай галич! ». данило, подумавши, відповів: «не півотчини своєї, але поїду до батия сам».
данило романович на пам'ятнику «тисячоліття росії» у великому новгороді
він був змушений поїхати до ханського двору в сараї і визнати
залежність від золотої орди. хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «зліше зла честь татарська». «данилови романовичю князю бывшу велику, обладавшу рускою землею, києвом й володимером й галичем». у
переговорах з батиєм данило добився від нього підтвердження своєї влади над галицько-волинським князівством, але не над києвом. до того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах батия на польщу, литву, угорщину та інколи платити данину.
добрі відносини з
татарами пішли, проте, на користь данилу романовичу: король угорщини бела iv погодився на шлюб своєї дочки констанції з сином данила, левом. цей родинний зв'язок спричинив участь данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. при цьому його син роман одружився з наступницею
трону австро-штирійського герцогства гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога фрідріха ii) данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з поляків) була невдалою.
у цей
час стала набирати силу литва під владою короля міндовга. данило пішов війною на литву, але міндовг замирився з ним, віддав за данилового сина шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста новгородок, слонім і волковийськ.
вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. він
проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках случ і горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (кременець і данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське
ополчення, шукав союзу з заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи іннокентія iv. папський посол плано карпіні дорогою в орду розмовляв з васильком про поєднання церков (1246). сам данило погодився прийняти від папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був
коронований в дорогочині.