В египетской мифологии Осирис один из младших богов. Главным был демиур Атум — он, с скажем так самоопыления, породил бога воздуха Шу и его сестру-близнеца богиню огня и воды Тефтун.
Шу и Тефтун стали мужем и женой и от их брака родились бог земли Геб и богиня неба Нут. А уж от союза Геба и Нут появились на свет младшие боги.
Всего их пять: Осирис, Хорур, Сет (Сетх), Исида и Нефтида.
Осирис стал мужем Исиды, а Сет — Нефтиды. У Сетха и Нефтиды рождается сын - Анабус.
Хор, Осирис и Исида. Фото с сайта wikiwand.com
Хор, Осирис и Исида. Фото с сайта wikiwand.com
По одной версии из зависти, по другой из-за измены жены с Осирисом (от которой рождается Анубис), Сет решает убить брата.
Хитростью он уговаривает лечь его в саркофаг, захлопывает крышку и скидывает в Нил, где тот теряется на долгое время, а Осирис в нем погибает.
Исида долго не может найти мужа, а найдя его — оживляет на мгновение, за которое она успевает забеременеть. И пока она рожает сына Хора, Сет расчленяет тело брата на множество частей и разбрасывает их по всему Египту.
Исида, спрятав сына, собирает все части любимого.
Выросший Хор, мстит за отца и воскрешает его. Но тот больше не хочет править на земле и уходит жить в подземный мир, где выступает судьёй и решает, куда отправится душа умершего.
Фра́нцузько-росі́йська війна́ 1812 (у російській і почасти українській історіографії — Вітчизня́на війна́ 1812 року (рос. Отечественная война 1812 года), у французькій історіографії — Росі́йська кампа́нія 1812 ро́ку (фр. Campagne de Russie 1812)) — одна з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799—1804) і імперії Наполеона (1804—1814, 1815).
Хронологічно першим (5 квітня 1812 року) в новій антифранцузькій коаліції став оборонний та наступальний союз Росії і Швеції, в якому увійшовши в агресивний раж Олександр гарантував Швеції до в захоплені Норвегії (В.В.Рогінський "Швеція і Росія. Союз 1812 року"). Швеція реально надала велику до Росії тим, що зупинила в Німеччині великі сили французів, причому Велика Британія як і у 1805—1807 роках заплатила за участь шведської сторони у війні 150 тисяч фунтів стерлінгів вже до кінця вересня. Крім того вона відволікла Данію (Данська дивізія була в складі Великої армії). Пізніше до антифранцузької коаліції приєдналася Англія (18 липня підписаний договір в Еребу) і Іспанія (20 липня — договір в Великих Луках), які вже давно воювали проти Франції. Англія вела активну війну з масштабними сухопутними силами і агентами-провокаторами в Іспанії. Також послала в Росію по "ленд-лізу" зброю(десятки тисяч) та воєнних спеціалістів. Також Англія взяла на себе списання всіх російських кредитів в тому числі величезного голландського кредиту 87 мільйонів гульденів. На початку червня, ще до відкриття бойових дій, була досягнута усна домовленість з Австрією, яка навіть дозволила деяким авторам казати, що вона фактично означала "союз Росії з Австрією проти Франції" (Фьодорова Ф., Михайлова Т.). Російсько-пруські відносини пройшли довгий шлях трансформації від союзної воєнної конвенції від 17 жовтня 1811 року до таємних переговорів в період компанії 1812 року (30 листопада 1812 року, генерал І. Д. Л. Йорк заключив Таурогенську конвенцію). Окремою темою є участь в коаліції русько-германського легіону. Росія також могла заключити вигідний договір з Португалією (ВПР том 6, док. 146, 168).
Таким чином з наукової та юридичної точки зору, у 1812 році з Наполеоном воювавне російський народ, а держави-учасниці Шостої антифранцузької коаліції. Вона стала шостою за ліком з 1792 року і тривала у 1813—1814 роках.
Все це було грубим порушенням умов Тільзита.
До нової війни проти Наполеона Олександр I розпочав підготовку з перших днів Тільзитського миру — ще у 1807 році. Воєнний бюджет був збільшений у декілька разів, чим спричинив фінансову кризу.
У висновку: з 1810 року російські війська вже стояли в бойовому розгорненні на кордоні з Герцогством Варшавським, а наполеонівська Велика армія отримала корпусну організацію лише 1 квітня 1812 року (при чому деякі частини — лише у липні і восени, тобто вже під час війни). 16 березня 1810 року російському імператору вже була подана службова записка від Барклая-де-Толлі, в якій наводилися варіанти війни проти [8] Також цьогож року Олександр І вводить новий тариф, який сильно вдарив по французькій торгівлі. Вже 6 січня 1811 року Олександр І в листі до князя Адама Чарторійського повідомляє, що планує незабаром розпочати війну, причому з приєднання Герцогства Варшавського до Росії.
Найважливіша дата, яку ви не зустрінете в російських підручниках історії: 27 і 29 жовтня 1811 року був підписаний ряд указів вищого ступеню, в яких наказувалось готуватися до переходу кордону на Немані й до наступальної операції аж на річці Віслі. Командири цих 5 корпусів — П. І. Багратіон, Д. С. Дохтуров, П. Х. Вітгенштейн, І. Н. Ессен та К. Ф. Багговут. У відповідності зі всіма відомими намірами Олександра розпочати нову війну проти Наполеона в 1810-1811 роках, вищі російські офіцери і генерали взялися готувати доповідні записки з конкретними планами. Сьогодні вчені знають декілька десятків детальних наступальних розробок. Генерал-фельдмаршал І. Ф. Паскевич у своїх спогадах подає інформацію, як ще у 1811 році князь Багратіон пропонував напасти на Польщу поки сили ворога були ще не зібрані. Всі ці матеріали вражають тим, з якою легкістю і кровожерливістю їх автори казали про агресію. Яким російським людям загрожували французькі громадяни і їх правитель!? На превеликий жаль всі ці підготовчі дії були невідомі населенню Росії — тому коли Наполеон гнався за відступаючим російським військом, простий люд міг подумати, що мова йде про напад.
Звичайно всіх перерахованих фактів ви не знайдете в радянських і російських шкільних чи університетських підручниках: в цій майже кримінальні макулатурі питання причин і підготовки війни 1812 року практично тотально сфальсифіковані.
Найбільша битва кампанії, Бородінська, відбулася 7 вересня (26 серпня) 1812 року поблизу села Бородіно (125 км на захід від Москви). Незважаючи на величезні втрати сторін, російські війська були змушені відступити втікаючи, спаливши за собою Москву за наказом імператора Олександра.
Наверно
Объяснение:
В египетской мифологии Осирис один из младших богов. Главным был демиур Атум — он, с скажем так самоопыления, породил бога воздуха Шу и его сестру-близнеца богиню огня и воды Тефтун.
Шу и Тефтун стали мужем и женой и от их брака родились бог земли Геб и богиня неба Нут. А уж от союза Геба и Нут появились на свет младшие боги.
Всего их пять: Осирис, Хорур, Сет (Сетх), Исида и Нефтида.
Осирис стал мужем Исиды, а Сет — Нефтиды. У Сетха и Нефтиды рождается сын - Анабус.
Хор, Осирис и Исида. Фото с сайта wikiwand.com
Хор, Осирис и Исида. Фото с сайта wikiwand.com
По одной версии из зависти, по другой из-за измены жены с Осирисом (от которой рождается Анубис), Сет решает убить брата.
Хитростью он уговаривает лечь его в саркофаг, захлопывает крышку и скидывает в Нил, где тот теряется на долгое время, а Осирис в нем погибает.
Исида долго не может найти мужа, а найдя его — оживляет на мгновение, за которое она успевает забеременеть. И пока она рожает сына Хора, Сет расчленяет тело брата на множество частей и разбрасывает их по всему Египту.
Исида, спрятав сына, собирает все части любимого.
Выросший Хор, мстит за отца и воскрешает его. Но тот больше не хочет править на земле и уходит жить в подземный мир, где выступает судьёй и решает, куда отправится душа умершего.
Фра́нцузько-росі́йська війна́ 1812 (у російській і почасти українській історіографії — Вітчизня́на війна́ 1812 року (рос. Отечественная война 1812 года), у французькій історіографії — Росі́йська кампа́нія 1812 ро́ку (фр. Campagne de Russie 1812)) — одна з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799—1804) і імперії Наполеона (1804—1814, 1815).
Хронологічно першим (5 квітня 1812 року) в новій антифранцузькій коаліції став оборонний та наступальний союз Росії і Швеції, в якому увійшовши в агресивний раж Олександр гарантував Швеції до в захоплені Норвегії (В.В.Рогінський "Швеція і Росія. Союз 1812 року"). Швеція реально надала велику до Росії тим, що зупинила в Німеччині великі сили французів, причому Велика Британія як і у 1805—1807 роках заплатила за участь шведської сторони у війні 150 тисяч фунтів стерлінгів вже до кінця вересня. Крім того вона відволікла Данію (Данська дивізія була в складі Великої армії). Пізніше до антифранцузької коаліції приєдналася Англія (18 липня підписаний договір в Еребу) і Іспанія (20 липня — договір в Великих Луках), які вже давно воювали проти Франції. Англія вела активну війну з масштабними сухопутними силами і агентами-провокаторами в Іспанії. Також послала в Росію по "ленд-лізу" зброю(десятки тисяч) та воєнних спеціалістів. Також Англія взяла на себе списання всіх російських кредитів в тому числі величезного голландського кредиту 87 мільйонів гульденів. На початку червня, ще до відкриття бойових дій, була досягнута усна домовленість з Австрією, яка навіть дозволила деяким авторам казати, що вона фактично означала "союз Росії з Австрією проти Франції" (Фьодорова Ф., Михайлова Т.). Російсько-пруські відносини пройшли довгий шлях трансформації від союзної воєнної конвенції від 17 жовтня 1811 року до таємних переговорів в період компанії 1812 року (30 листопада 1812 року, генерал І. Д. Л. Йорк заключив Таурогенську конвенцію). Окремою темою є участь в коаліції русько-германського легіону. Росія також могла заключити вигідний договір з Португалією (ВПР том 6, док. 146, 168).
Таким чином з наукової та юридичної точки зору, у 1812 році з Наполеоном воювавне російський народ, а держави-учасниці Шостої антифранцузької коаліції. Вона стала шостою за ліком з 1792 року і тривала у 1813—1814 роках.
Все це було грубим порушенням умов Тільзита.
До нової війни проти Наполеона Олександр I розпочав підготовку з перших днів Тільзитського миру — ще у 1807 році. Воєнний бюджет був збільшений у декілька разів, чим спричинив фінансову кризу.
У висновку: з 1810 року російські війська вже стояли в бойовому розгорненні на кордоні з Герцогством Варшавським, а наполеонівська Велика армія отримала корпусну організацію лише 1 квітня 1812 року (при чому деякі частини — лише у липні і восени, тобто вже під час війни). 16 березня 1810 року російському імператору вже була подана службова записка від Барклая-де-Толлі, в якій наводилися варіанти війни проти [8] Також цьогож року Олександр І вводить новий тариф, який сильно вдарив по французькій торгівлі. Вже 6 січня 1811 року Олександр І в листі до князя Адама Чарторійського повідомляє, що планує незабаром розпочати війну, причому з приєднання Герцогства Варшавського до Росії.
Найважливіша дата, яку ви не зустрінете в російських підручниках історії: 27 і 29 жовтня 1811 року був підписаний ряд указів вищого ступеню, в яких наказувалось готуватися до переходу кордону на Немані й до наступальної операції аж на річці Віслі. Командири цих 5 корпусів — П. І. Багратіон, Д. С. Дохтуров, П. Х. Вітгенштейн, І. Н. Ессен та К. Ф. Багговут. У відповідності зі всіма відомими намірами Олександра розпочати нову війну проти Наполеона в 1810-1811 роках, вищі російські офіцери і генерали взялися готувати доповідні записки з конкретними планами. Сьогодні вчені знають декілька десятків детальних наступальних розробок. Генерал-фельдмаршал І. Ф. Паскевич у своїх спогадах подає інформацію, як ще у 1811 році князь Багратіон пропонував напасти на Польщу поки сили ворога були ще не зібрані. Всі ці матеріали вражають тим, з якою легкістю і кровожерливістю їх автори казали про агресію. Яким російським людям загрожували французькі громадяни і їх правитель!? На превеликий жаль всі ці підготовчі дії були невідомі населенню Росії — тому коли Наполеон гнався за відступаючим російським військом, простий люд міг подумати, що мова йде про напад.
Звичайно всіх перерахованих фактів ви не знайдете в радянських і російських шкільних чи університетських підручниках: в цій майже кримінальні макулатурі питання причин і підготовки війни 1812 року практично тотально сфальсифіковані.
Найбільша битва кампанії, Бородінська, відбулася 7 вересня (26 серпня) 1812 року поблизу села Бородіно (125 км на захід від Москви). Незважаючи на величезні втрати сторін, російські війська були змушені відступити втікаючи, спаливши за собою Москву за наказом імператора Олександра.
Объяснение: