В середине 30-х – начале 40-х годов XVIII века в Англии сложилась , когда «верхи» не могли править по- старому, а «низы» не хотели жить по-старому. Карл 1 – английский король, вынужден был созвать парламент, который вошел в историю под названием . В 1640 году был созван новый парламент, заседавший до 1653 года, его называли . В 1642 г. между королем и парламентом началась война, которая считается . Армию короля называли , а армию парламента - . Армию парламента возглавил выдающийся деятель революции, дворянин . Война завершилась победой парламента в году. В 1659 г. парламент пригласил на королевский престол сына казненного Карла I - Карла II. Его правление называется . В году парламентом был принят «Билль о правах», по которому король Вильгельм III не мог отменять изданные парламентом законы, вводить налоги и собирать войско. Английская революция считается завершенной, в стране была установлена парламентская (ограниченная) монархия.
Тю́ркский кагана́т, Тю́ркютский кагана́тили Гёктюркский каганат[источник не указан 51 день] — крупное средневековое государство в Азии, созданное племенным объединением древних тюрок во главе с правителями из рода Ашина. Одно из крупнейших государств в истории. В период наибольшего расширения (конец VI века) контролировало территории Северо-Восточного Китая (Маньчжурии), Монголии, Алтая, Восточного Туркестана, Западного Туркестана (Средней Азии), Казахстана, Крыма и Северного Кавказа. В 542 году этноним «тюрки» впервые встречается в китайских источниках.
КаганатТюркский каганатдр. тюрк. 
552 — 603
Столица552—603 Суяб[1][2][3]Язык(и)древнетюркский
согдийский(официальный)[4][5]Официальный языкОрхоно-енисейский языкПлощадь6 млн км²[6]Населениетюркюты
усуни, дулу, нушиби (в Семиречье)
кыргызы (на Енисее), теле (на Алтае)
кидани (в Маньчжурии)
согдийцы (в Средней Азии)
Венгри (мадяри) належать до фінно-угорської мовної групи. Жили вони у передгір‘ях Південного Уралу, де об‘єднались в союз семи племен, кочували в причорноморських областях. Під натиском печенігів в кінці ІХ ст. венгри рушили на захід і завоювали дунайську рівнину, заселену слов‘янами та іншими етнічними групами – залишками східно-германських племен аварів. У Х ст. вони перейшли до осілого землеробства і скотарства. Багато що в агрокультурі угорці запозичили у слов‘ян.
В першій половині Х ст. угорці здійснили грабіжницькі походи в сусідні країни – Німеччину, Північну Італію, Східну Францію. Тільки після поразки на Лесі (Леха) у 955 р. їх набіги припинились. У Х ст. під впливом підкорених народів в угорців почали розвиватися класові відносини, піднялась князівська влада. Цьому сприяло і прийняття християнства. Князь Іштван з роду Арпадів об‘єднав під своєю владою всі мадьярські області і близько 1000 р. із згоди папи Сільвестра ІІ прийняв королівський титул. Він завершив християнізацію мадьяр.
Країна була поділена на судово-адміністративні округи – комітати, на чолі яких стояли ішпани (слов‘янське жупани). Вони збирали податки для короля і від його імені здійснювали владу. Ішпани селились в замках і мали в своєму розпорядженні гарнізони кінних воїнів.
В ХІ ст. в Угорщині вже склались феодальні відносини. Найбільшим землевласником був