Соответствие соблюдено: 1. Там находились бани, разогреваемые без огня a) Дербенд 2. В X веке там уже существовала канализационная система b) Тебриз 3. Называли «Слиток золота» c) Tифлис
Богда́н (Зино́вій-Богда́н) Миха́йлович Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596)(15960106)[1][2] — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана[3]. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством. Представник роду Хмельницьких.
Місцем народження вважається Чигирин, як рік народження вказують або 1595[4]:70[5] або 1596[6]:153 рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався[7].
Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — вихідець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, котру не підтримують українські історики[8]. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького[9].
Матір походила з козацького роду[10].
На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького[11]. Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько — шляхтич, внаслідок баніції був позбавлений титулу.
Згодом шляхетство отримав син гетьмана — за гербовниками Каспера Несецького (1715—1724, Львів) та Яна Непомуцена Бобровіча (1835) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Юрія Хмельницького під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за котрою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських — нащадків чернігівських князів.
Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії[12] чи Ярославі[13].
Второй представитель династии Романовых на российском престоле.
Сын царя Михаила Федоровича Романова и Евдокии Лукьяновны Стрешневой.
Свое правление Алексей Михайлович Романов начал в 14 лет, когда впервые он был торжественно «объявлен» народу. В 16 лет, потеряв сначала отца, а в скором времени и мать, в 1645 г. он вступил на престол, женившись на Марии Ильиничне Милославской, нажил с нею тринадцать детей (в том числе будущих царей Ивана и Федора, царевну-правительницу Софью).
С первых лет своего царствования Алексей стремился сделать Кремль, «восхищающим взор красотой и величием, множеством куполов, сверкающих золотом». В царском дворце по его распоряжению стены оклеили позолоченной кожей, а вместо русских лавок – поставили стулья и кресла по иноземному образцу, был построен Коломенский деревянный дворец (сгоревший спустя век и сохранившегося лишь на рисунках 17–18 вв.), поражавший многих его видевших.
Поначалу Алексеем управлял Б.И.Морозов, его воспитатель-боярин, затем родственники царицы – Милославские, а позже – патриарх Никон, а затем, к концу жизни – боярин А.Матвеев. Народ дал Алексею Михайловичу прозвище «Тишайший». Оно рождено христианским смирением в поведении царя, добродушным нравом, умением слушать своих приближенных.
Місцем народження вважається Чигирин, як рік народження вказують або 1595[4]:70[5] або 1596[6]:153 рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався[7].
Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — вихідець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, котру не підтримують українські історики[8]. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького[9].
Матір походила з козацького роду[10].
На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького[11]. Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько — шляхтич, внаслідок баніції був позбавлений титулу.
Згодом шляхетство отримав син гетьмана — за гербовниками Каспера Несецького (1715—1724, Львів) та Яна Непомуцена Бобровіча (1835) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Юрія Хмельницького під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за котрою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських — нащадків чернігівських князів.
Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії[12] чи Ярославі[13].
Годы жизни: 19.03.1629-29.01.1676
Второй представитель династии Романовых на российском престоле.
Сын царя Михаила Федоровича Романова и Евдокии Лукьяновны Стрешневой.
Свое правление Алексей Михайлович Романов начал в 14 лет, когда впервые он был торжественно «объявлен» народу. В 16 лет, потеряв сначала отца, а в скором времени и мать, в 1645 г. он вступил на престол, женившись на Марии Ильиничне Милославской, нажил с нею тринадцать детей (в том числе будущих царей Ивана и Федора, царевну-правительницу Софью).
С первых лет своего царствования Алексей стремился сделать Кремль, «восхищающим взор красотой и величием, множеством куполов, сверкающих золотом». В царском дворце по его распоряжению стены оклеили позолоченной кожей, а вместо русских лавок – поставили стулья и кресла по иноземному образцу, был построен Коломенский деревянный дворец (сгоревший спустя век и сохранившегося лишь на рисунках 17–18 вв.), поражавший многих его видевших.
Поначалу Алексеем управлял Б.И.Морозов, его воспитатель-боярин, затем родственники царицы – Милославские, а позже – патриарх Никон, а затем, к концу жизни – боярин А.Матвеев. Народ дал Алексею Михайловичу прозвище «Тишайший». Оно рождено христианским смирением в поведении царя, добродушным нравом, умением слушать своих приближенных.