У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
поглиблення суспільного поділу праці у другій половині xvi — першій половині xvii ст. сприяло появі на україні нових міст. у цей час в східній україні були засновані конотоп, фастів, лисянка, шаргород, кременчук, гадяч, миргород, яготин, старокостянтинів, умань, бориспіль, гайсин та десятки інших міст і сотні містечок. у волинському воєводстві в середині xvi ст. нараховувалося 68, а в 1629 p. — вже 114 міст. держава й окремі феодали одержували від них значні доходи (збори з ремісників і торговців, плату за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). як видно з люстрації xvii ст., навіть деякі містечка стали давати своїм власникам у п'ять — десять разів більше доходу, ніж села, на місці яких вони виникли.
одночасно зростали старі міста й містечка. наприклад, за 1552—1622 pp. у каневі кількість будинків збільшилася майже у сім разів (з 226 до 1644), у черкасах — в 4,5 раза (з 257 до 1120), у києві — в 3,6 раза (з 487 до 1750). в 30—40-х роках xvii ст. особливо інтенсивно розвивалися містечка у подніпров'ї. так, лише за десятиріччя (1630—1640) котельва зросла більш як у 9 разів (з 70 до 633 будинків), васильків — понад 8 (з 60 до 500), лубни — майже в 6 разів (із 153 до 882).
у 40-х роках xvii ст. на україні налічувалося вже близько тисячі міст і містечок. деякі з них мали значне, як на той час, населення (львів — 15—18 тис., київ — 15 тис., меджибіж — 12 тис., біла церква — понад 10,7 тис., животів — понад 10,1 тис., острог — 10 тис., кам'янець — щонайменше 10 типовим, однак, для україни на той час було місто з 2—3 тис. жителів.
міста, які належали державі (королівські), були також адміністративними центрами й найчастіше на основі магдебурзького права. але більшість їх належала феодалам, у тому числі й церкві (католицькій або православній). так, у київському воєводстві з 206 міст королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10; у брацлавському воєводстві з 117 міст відповідно: королівських — 6, панських — 111 і т. д. загалом на україні понад 80% міст становили приватну власність, окремі з них також користувалися магдебурзьким правом. деякі магнати володіли багатьма містами. конєцпольському, наприклад, лише на брацлавщині належало 170 міст і містечок, острозькому — 80 тощо.
розвиток міст, однак, гальмувався рядом факторів, зокрема так званими юридиками — земельними володіннями на території королівських міст світських і духовних феодалів, які не підлягали міським та адміністрації. до них іноді входили цілі квартали з ремісничим і торговим населенням. утворювалися вони на основі привілеїв, виданих королем. власники юридик поселяли тут ремісників, купців тощо, з яких на власну користь стягували різні збори, примушували відбувати повинності.
подекуди, юридики досягали значних розмірів і давали великі доходи. так, у 1629 р. в кременці на користь магістрату йшла 1/3 подимного з 1224 жилих будинків, а на десять власників юридик — 2/3. у львові в xvii ст. на шляхетських і церковних юридиках було близько 600 будинків з населенням понад 4,5 тис. чоловік. юридики існували також у києві, луцьку, вінниці, чернігові, самборі.
господарська діяльність юридик, вилучених із компетенції міської влади, підривала економіку міст. існування їх було прямим втручанням феодалів у міське життя.
одним із показників рівня розвитку господарства в середньовічному місті була кількість ремісників і ремісничих професій. найбільше ремісників оселилося у києві і львові. так, у львові на початку xvii ст. їх налічувалось близько 3 тис., у кам'янці (1578) — 391, у луцьку (1577) — 201, острозі — 138, перемишлі (1589) — близько 250, галичі — (1616—1629) — близько 200, острополі (1635) — 194, білій церкві (1646) — 297 ремісників.
зростання міського населення зумовило збільшення таких ремісників, як пекарі, м'ясники, різники, пивовари, медовари, гуральники, солодівники, олійники, мельники та ін.
одночасно відбувався поділ окремих галузей ремісничого виробництва на самостійні ремесла. так, у шкіряному виробництві виділилися гарбарі (чинбарі) білошкірники і червоношкірники, кордибанники (чорношкірники).
загалом у першій половині xvii ст. в українських містах існувало близько 300 ремісничих спеціальностей. число ремісників і кількість цехів збільшувались.
розвиток ремесла сприяв зростанню числа торговців різних категорій та їх капіталів. у 40-х роках xvii ст. купці м. броди і. машицький, п. коцельський, к. сеневич, а. емирович продавали, наприклад, пшеницю цілими баржами, ганус — сотнями пудів, вели торгові операції на десятки тисяч злотих. у 1642 р. бродський купець аслан закупив у краківського купця піноці товарів на 18 300 злотих.
сільське господарство в містах стало втрачати своє колишнє значення. лише в невеликих містах і містечках ремісники ще не порвали з ним.
про це свідчить багато даних. зокрема, у податкових реєстрах за 1570 р. зазначено, що в м. кременці взято податок із 100, у володимирі — з 91, у теребовлі — з 22, снятині — з 13, коцюбинцях — з 11 ланів і т. д.
У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
поглиблення суспільного поділу праці у другій половині xvi — першій половині xvii ст. сприяло появі на україні нових міст. у цей час в східній україні були засновані конотоп, фастів, лисянка, шаргород, кременчук, гадяч, миргород, яготин, старокостянтинів, умань, бориспіль, гайсин та десятки інших міст і сотні містечок. у волинському воєводстві в середині xvi ст. нараховувалося 68, а в 1629 p. — вже 114 міст. держава й окремі феодали одержували від них значні доходи (збори з ремісників і торговців, плату за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). як видно з люстрації xvii ст., навіть деякі містечка стали давати своїм власникам у п'ять — десять разів більше доходу, ніж села, на місці яких вони виникли.
одночасно зростали старі міста й містечка. наприклад, за 1552—1622 pp. у каневі кількість будинків збільшилася майже у сім разів (з 226 до 1644), у черкасах — в 4,5 раза (з 257 до 1120), у києві — в 3,6 раза (з 487 до 1750). в 30—40-х роках xvii ст. особливо інтенсивно розвивалися містечка у подніпров'ї. так, лише за десятиріччя (1630—1640) котельва зросла більш як у 9 разів (з 70 до 633 будинків), васильків — понад 8 (з 60 до 500), лубни — майже в 6 разів (із 153 до 882).
у 40-х роках xvii ст. на україні налічувалося вже близько тисячі міст і містечок. деякі з них мали значне, як на той час, населення (львів — 15—18 тис., київ — 15 тис., меджибіж — 12 тис., біла церква — понад 10,7 тис., животів — понад 10,1 тис., острог — 10 тис., кам'янець — щонайменше 10 типовим, однак, для україни на той час було місто з 2—3 тис. жителів.
міста, які належали державі (королівські), були також адміністративними центрами й найчастіше на основі магдебурзького права. але більшість їх належала феодалам, у тому числі й церкві (католицькій або православній). так, у київському воєводстві з 206 міст королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10; у брацлавському воєводстві з 117 міст відповідно: королівських — 6, панських — 111 і т. д. загалом на україні понад 80% міст становили приватну власність, окремі з них також користувалися магдебурзьким правом. деякі магнати володіли багатьма містами. конєцпольському, наприклад, лише на брацлавщині належало 170 міст і містечок, острозькому — 80 тощо.
розвиток міст, однак, гальмувався рядом факторів, зокрема так званими юридиками — земельними володіннями на території королівських міст світських і духовних феодалів, які не підлягали міським та адміністрації. до них іноді входили цілі квартали з ремісничим і торговим населенням. утворювалися вони на основі привілеїв, виданих королем. власники юридик поселяли тут ремісників, купців тощо, з яких на власну користь стягували різні збори, примушували відбувати повинності.
подекуди, юридики досягали значних розмірів і давали великі доходи. так, у 1629 р. в кременці на користь магістрату йшла 1/3 подимного з 1224 жилих будинків, а на десять власників юридик — 2/3. у львові в xvii ст. на шляхетських і церковних юридиках було близько 600 будинків з населенням понад 4,5 тис. чоловік. юридики існували також у києві, луцьку, вінниці, чернігові, самборі.
господарська діяльність юридик, вилучених із компетенції міської влади, підривала економіку міст. існування їх було прямим втручанням феодалів у міське життя.
одним із показників рівня розвитку господарства в середньовічному місті була кількість ремісників і ремісничих професій. найбільше ремісників оселилося у києві і львові. так, у львові на початку xvii ст. їх налічувалось близько 3 тис., у кам'янці (1578) — 391, у луцьку (1577) — 201, острозі — 138, перемишлі (1589) — близько 250, галичі — (1616—1629) — близько 200, острополі (1635) — 194, білій церкві (1646) — 297 ремісників.
зростання міського населення зумовило збільшення таких ремісників, як пекарі, м'ясники, різники, пивовари, медовари, гуральники, солодівники, олійники, мельники та ін.
одночасно відбувався поділ окремих галузей ремісничого виробництва на самостійні ремесла. так, у шкіряному виробництві виділилися гарбарі (чинбарі) білошкірники і червоношкірники, кордибанники (чорношкірники).
загалом у першій половині xvii ст. в українських містах існувало близько 300 ремісничих спеціальностей. число ремісників і кількість цехів збільшувались.
розвиток ремесла сприяв зростанню числа торговців різних категорій та їх капіталів. у 40-х роках xvii ст. купці м. броди і. машицький, п. коцельський, к. сеневич, а. емирович продавали, наприклад, пшеницю цілими баржами, ганус — сотнями пудів, вели торгові операції на десятки тисяч злотих. у 1642 р. бродський купець аслан закупив у краківського купця піноці товарів на 18 300 злотих.
сільське господарство в містах стало втрачати своє колишнє значення. лише в невеликих містах і містечках ремісники ще не порвали з ним.
про це свідчить багато даних. зокрема, у податкових реєстрах за 1570 р. зазначено, що в м. кременці взято податок із 100, у володимирі — з 91, у теребовлі — з 22, снятині — з 13, коцюбинцях — з 11 ланів і т. д.