Практичне заняття «Середньовічний світ Західної Європи» 1)Із листа єпископа Шартрського герцогу Аквітанії
про взаємні обов’язки васала й сеньйора
Хто дає присягу у вірності своєму сеньйору, завжди має пам’ятати про шість таких (обов’язків): не завдавати шкоди тілу сеньйора, не видавати його таємниць і не знищувати його укріплень… не перешкоджати праву суду і всьому іншому, що торкається його становища і прав… не завдавати шкоди його володінням, не перешкоджати йому досягати того, що він легко може отримати, а також не робити для нього неможливим те, що насправді можливе. Якщо вірний (васал) утримається від цієї шкоди, як цього вимагає справедливість, то і (тоді) не заслуговує феода, тому що недостатньо не чинити поганого, необхідно робити добре. Окрім цього, щоб, виконуючи згадані шість (обов’язків), радив і допомагав своєму сеньйору без обману, якщо хоче бути нагороджений феодом, а також завжди був вірний своїй присязі. І сеньйор в усьому має чинити так само щодо свого вірного (васала).
1. Які шість обов’язків васала щодо свого сеньйора наводить автор джерела? 2. Що необхідно було для того, щоб васал отримав феод від свого сеньйора?
2)Із твору Цезаря Гейстербахського «Діалог про дива» (XIII ст.)
Жив у Саксонії рицар на ім’я Лудолф. Це був справжній тиран. Одного разу він скакав дорогою верхи, одягнений у нове пурпурне вбрання, і зустрів селянина, що їхав у своєму візку. Багнюка, яка бризнула з-під коліс його візка, забруднила одяг Рудольфа, і тоді цей сповнений пихи рицар обурено вихопив меч і відрубав селянину ногу.
Яку інформацію про становище рицарів у середньовічній Західній Європі можна отримати із джерела?
3)Зі статуту Святого Бенедикта про чернече життя
…Особливо рішуче необхідно викорінювати з монастиря прагнення власності, щоб ніхто не мав права нічого дати або взяти, не мав нічого власного — речей, книжок, дошок, грифелів, абсолютно нічого: тому що ніхто з братів уже не має у своїй власності ані свого тіла, ані своєї волі.
Вважаю, що достатньо буде пропонувати дві страви на всіх трапезах, а якщо вдасться здобути фрукти або овочі, то давати їх як третю страву. Від м’яса тварин усі мають утримуватися, окрім хворих.
Монастир необхідно організувати, щоб усе необхідне — вода, млин, сад, пекарня, різноманітні майстерні — були на монастирській території, щоб ченці не мали необхідності виходити за його стіни, тому що це не дуже корисно для їх душ…
Яких правил, відповідно до джерела, мали дотримуватися середньовічні ченці в Західній Європі?
Значение первого Любечского съезда 1097 года в первую очередь заключалось в том, что это была первая в значительной степени удачная попытка прекратить процесс распада Киевского государства на мелкие удельные княжества путем изменения принципов наследования и постановки перед князьями общей цели — оказания должного вооруженного отпора половецким нападениям на Русь-Украину. Первый Любечский съезд прекратил на определенное время борьбу за Черниговские земли и позволил объединить силы пограничных княжеств против половецкой угрозы. Но усобицы на западе, в Красной Руси и в Прикарпатье, остановить не удалось. Через несколько лет они возобновились и на востоке.
Сре́дние века́, или Средневеко́вье, — период истории Европы и Ближнего Востока, следующий после Античности и предшествующий Новому времен. Первоначально деление истории на античную и новую было введено Франческо Петраркой в 1330-х годах — первая была дохристианской, вторая — христианской[2]. Для обозначения периода после конца Античности до Возрождения Петрарка использовал термин «тёмные века»[3]. Современное деление на три периода — Античность, Средние века и Новое время — появилось в работах гуманистов XV века, для которых Средние века казались периодом одичания античного мира, а Новое время — периодом Возрождения. Такая трихотомия стала стандартной в XVII веке после работ Кристофа Келлер
Первым употреблением термина «Средние века» считается ævum medium (с лат. — «средний век») Флавио Бьондо в 1453 году. В XV—XVI веках этот период истории носил и другие названия: media tempestas (с лат. — «среднее время»; с 1469 г.), media antiquitas (с лат. — «средняя античность»; с 1494 г.), medium tempus (с лат. — «среднее время»; с 1531 года), saeculum medium (с лат. — «средний век»; с 1596 года)