По горизонталі:1.Ватажок гайдамацького загону під час Коліївщини. 3. Козацький чин. 8. Запорізький полковник, уславлений походами проти Туреччини та Кримського ханства. 9. Ріка України, де знаходився опорний пункт Запорізької Січі. 13. Гноблення, обмеження свободи, прав. 14. Учасник народно-визвольної боротьби проти польсько-шляхетського гніту. 15. Полковник, який брав участь у визвольній війні 1648-1954 років. 18. Військова одиниця в реєстровому козацькому війську. 21. Український полководець, який відзначився у Берестецькій битві. 22. Адміністративно-територіальна одиниця у Новій Січі. 23. Вид булави - головний атрибут полковницької влади. 24. Розвага, гра. 28. Місто на Черкащині, під яким польсько-шляхетське військо на чолі з М.Потоцьким було розгромлене селянсько-козацьким військом. 29. Персонаж повісті М.Гоголя «Тарас Бульба». 30. Особа, що відала діловодством Коша Запорізької Січі. 35. Холодна козацька зброя. 36. Козацьке звання. 37. Розвідувальний загін, дозор. 40. Військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі. 41. Місто на Тернопільщині, в якому знаходиться палац князів Вишневецьких. 42. Один із керівників повстання гайдамаків 1734 р. на Правобережній Україні. 43. Видатний гетьман України. По вертикалі: 1. Український живописець, автор картини «Похід запорожців». 2. Частина території України, яку займали козаки. 4. Упевненість, переконання, віровизнання. 5. Християнин, навернутий в іслам. 6. Бідняк-козак в Запорізькій Січі 18 ст. 7. Кошовий отаман Запорозької Січі. 10. Основна сила селянсько-козацьких повстань 16-18 ст. 11. Великий козацький бойовий човен. 12. Сукупність обрядів. 16. Розпорядчий акт, який видавався в Україні гетьманом. 17. Останній суддя Запорізького війська. 19. Керівник козацького загону. 20. Держава в Європі. 25. Захисник інтересів українського народу. 26. В’язниця, тюрма. 27. Виборчий ватажок військового загону в козаків. 31. Частина суші, оточена з усіх сторін водою. 32. Переміщення козацького війська з певною метою. 33. Самовідданий захисник Вітчизни. 34. Стебло трав’яної рослини в степу. 38. Місто-фортеця на Вінниччині. 39. Колегіальний орган влади у козаків.
ответить на все
Объяснение:
Посольство України в Республіці Ірак
Пошук
Новини
Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу
Опубліковано 06 серпня 2018 року о 10:45
В історії бурхливого XX-го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.
В історії бурхливого XX-го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.
У статті I Конвенції проголошується: „Сторони, які домовляються, підтверджують, що геноцид, незалежно від того, чи здійснений він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права, і проти якого вони зобов’язуються вживати заходи попередження і карати за його здійснення”. Стаття II подає визначення геноциду: „Дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову
Росія, хоч і приєдналася до Спільної заяви, чинила значний опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання голодоморів. Зокрема, МЗС РФ у письмовій формі виклало свою позицію щодо відповідного положення виступу Міністра закордонних справ на 59-й сесії ГА, де російська сторона наголосила, що вважає питання закритим після схвалення Спільної заяви на 58-й сесії Генасамблеї і "подальше обговорення цієї теми в ООН є контрпродуктивним". У МЗС РФ однозначно негативно сприйнято й ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального радника Генсекретаря з питань геноциду
У 2003-2007 pp. у багатьох країнах світу зусиллями дипломатичних установ України за кордоном проведено велику кількість заходів по вшануванню пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій та примусових виселень. Відбулися тематичні збори, виставки, лекції, церковні панахиди, траурні мітинги та ін., що значною мірою сприяло підвищенню рівня обізнаності світової громадськості про трагедію українського народу.
Дорученням Президента України № 1-1/863 від 14.07.2004 р. щодо гідного вшанування в Україні пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій і примусових виселень визначено продовжити роботу, зокрема, щодо визнання світовою спільнотою голодомору в Україні 1932-1933 pp. геноцидом українського народу.
Питання вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років було внесено Україною у співавторстві з 45 іншими країнами-членами ЮНЕСКО: Азербайджаном, Алжиром, Аргентиною, Бангладеш, Буркіна-Фасо, Венесуелою, Габоном, Гватемалою, Гвінеєю, Гондурасом, Грузією, Демократичною Республікою Конго, Екваторіальною Гвінеєю, Естонією, Замбією, Зімбабве, Казахстаном, Камеруном, Канадою, Кенією, Коста-Рікою, Кот-д’Івуаром, Кувейтом, Киргизстаном, Латвією, Литвою, Маврикієм, Мадагаскаром, Македонією, Молдовою, Монако, Нігером, Нігерією, Парагваєм, Перу, Польщею, Свазілендом, Сенегалом, США, Суринамом, Таджикистаном, Уругваєм, Філіппінами, Францією та Чехією.