Определите, в период правления какого литовского князя к Литве были присоединены русские города и земли:
1. Правление Ольгерда
2. Правление Гедимина
3. Правление Миндовга
1. Пинск
2. Бретсткая земля
3. Минская земля
4. Полоцкая земля
5. Брянская земля
6. Брестье (Брест)
7. Северская земля
8. Витебская земля
9. Черниговская земля
10. Гродно
11. Подольская земля
В. Брюсов писал: "Где нет тайности в чувстве, нет искусства. Для кого все в мире просто, понятно, постижимо, тот не может быть художником" ("Ключи тайн"). Ключом же к тайне является символ.
В отличие от предшественников – реалистов – символисты отказались от слов в их прямых значениях, то есть, говоря словами З. Гиппиус, от слов "здешних", и обратились к лексике отвлеченной, "нездешней" – к символам. Одной из особенностей поэзии символистов является интерес к мистическому содержанию слов. "Символика говорит исполненным намеков и недомолвок, неясным голосом сирены или глухим голосом сибиллы, вызывающим предчувствие" (К. Бальмонт "Элементарные слова о символической поэзии", 1900).
Символы призваны проникнуть в суть скрытых явлений, проникнуть из мира бытового в мир бытийный. По определению Вяч. Иванова, символы – это "знаки иной действительности". Символ увеличивает, расширяет смысл каждого слова, всего текста. Символ у символистов – не отражение, а знак иной действительности, он связывает земное, эмпирическое с мирами трансцендентными, с глубинами духа и души, с вечным. Символ многосмыслен, неопределенен и потому теснее связан с областью тайного.
У символа же значений всегда много, мы улавливаем только некоторые из них. Вяч. Иванов писал о том, что символ не только "многолик и многозначен", но еще и "всегда темен в последней глубине". То есть сколько бы значений символического слова мы ни называли, в нем остается еще что-то, быть может, самое существенное.
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.