История Украины — события на территории современной Украины с момента начала расселения там людей и до сегодняшнего дня.
Первые поселения человека прямоходящего (Homo erectus) возникли на этой территории примерно за 900—800 тысяч лет до нашей эры в рамках так называемой ашёльской культуры.
К X—XIII векам сложилась раннефеодальная структура общества, где во главе земель стояли старейшины и предводители военных дружин[⇨].
В 1648 году запорожские казаки подняли восстание, которое возглавил Богдан Хмельницкий. В 1654 году была созвана Переяславская Рада, заявившая о переходе подконтрольных восставшим территорий под протекторат России.
После разделов Польши Правобережная Украина, Волынь и Подолье в 1772—1795 годах были включены в состав Российской империи.
После распада Российской империи 20 ноября 1917 года была провозглашена автономная Украинская Народная Республика, а в декабре 1917 года в Харькове — Украинская Народная Республика Советов. 9 (22) января 1918 года УНР провозгласила независимость. Однако гражданская война завершились установлением советской власти и образованием Украинской ССР, занимавшей бо́льшую часть территории современной Украины[1]. В 1922 году Украинская ССР стала одним из государств-основателей СССР.
Осенью 1939 года с началом Второй мировой войны Западная Украина по договорённостям СССР с Германией была занята Красной Армией и присоединена к УССР.
В 1940 году по договорённости с Румынией к УССР была присоединена часть Бессарабии, Северная Буковина и Область Герца.[⇨].
После Августовского путча в Москве, 24 августа 1991 года Верховный Совет Украинской ССР провозгласил независимость Украины. 1 декабря 1991 года состоялся Всеукраинский референдум, в бюллетень был включён вопрос «Подтверждаете ли Вы акт провозглашения независимости Украины?». Явка на референдум по республике составила 84,18 % (31 891 742 чел.), из которых 90,32 % ответили «да, подтверждаю», а 7,58 % «нет, не подтверждаю»[2].
Поглиблення суспільного поділу праці у другій половині XVI — першій половині XVII ст. сприяло появі на Україні нових міст. У цей час в Східній Україні були засновані Конотоп, Фастів, Лисянка, Шаргород, Кременчук, Гадяч, Миргород, Яготин, Старокостянтинів, Умань, Бориспіль, Гайсин та десятки інших міст і сотні містечок. У Волинському воєводстві в середині XVI ст. нараховувалося 68, а в 1629 p. — вже 114 міст. Держава й окремі феодали одержували від них значні доходи (збори з ремісників і торговців, плату за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). Як видно з люстрації XVII ст., навіть деякі містечка стали давати своїм власникам у п'ять — десять разів більше доходу, ніж села, на місці яких вони виникли.
Одночасно зростали старі міста й містечка. Наприклад, за 1552—1622 pp. у Каневі кількість будинків збільшилася майже у сім разів (з 226 до 1644), у Черкасах — в 4,5 раза (з 257 до 1120), у Києві — в 3,6 раза (з 487 до 1750). В 30—40-х роках XVII ст. особливо інтенсивно розвивалися містечка у Подніпров'ї. Так, лише за десятиріччя (1630—1640) Котельва зросла більш як у 9 разів (з 70 до 633 будинків), Васильків — понад 8 (з 60 до 500), Лубни — майже в 6 разів (із 153 до 882).
У 40-х роках XVII ст. на Україні налічувалося вже близько тисячі міст і містечок. Деякі з них мали значне, як на той час, населення (Львів — 15—18 тис., Київ — 15 тис., Меджибіж — 12 тис., Біла Церква — понад 10,7 тис., Животів — понад 10,1 тис., Острог — 10 тис., Кам'янець — щонайменше 10 тис.). Типовим, однак, для України на той час було місто з 2—3 тис. жителів.
Первые поселения человека прямоходящего (Homo erectus) возникли на этой территории примерно за 900—800 тысяч лет до нашей эры в рамках так называемой ашёльской культуры.
К X—XIII векам сложилась раннефеодальная структура общества, где во главе земель стояли старейшины и предводители военных дружин[⇨].
В 1648 году запорожские казаки подняли восстание, которое возглавил Богдан Хмельницкий. В 1654 году была созвана Переяславская Рада, заявившая о переходе подконтрольных восставшим территорий под протекторат России.
После разделов Польши Правобережная Украина, Волынь и Подолье в 1772—1795 годах были включены в состав Российской империи.
После распада Российской империи 20 ноября 1917 года была провозглашена автономная Украинская Народная Республика, а в декабре 1917 года в Харькове — Украинская Народная Республика Советов. 9 (22) января 1918 года УНР провозгласила независимость. Однако гражданская война завершились установлением советской власти и образованием Украинской ССР, занимавшей бо́льшую часть территории современной Украины[1]. В 1922 году Украинская ССР стала одним из государств-основателей СССР.
Осенью 1939 года с началом Второй мировой войны Западная Украина по договорённостям СССР с Германией была занята Красной Армией и присоединена к УССР.
В 1940 году по договорённости с Румынией к УССР была присоединена часть Бессарабии, Северная Буковина и Область Герца.[⇨].
После Августовского путча в Москве, 24 августа 1991 года Верховный Совет Украинской ССР провозгласил независимость Украины. 1 декабря 1991 года состоялся Всеукраинский референдум, в бюллетень был включён вопрос «Подтверждаете ли Вы акт провозглашения независимости Украины?». Явка на референдум по республике составила 84,18 % (31 891 742 чел.), из которых 90,32 % ответили «да, подтверждаю», а 7,58 % «нет, не подтверждаю»[2].
Поглиблення суспільного поділу праці у другій половині XVI — першій половині XVII ст. сприяло появі на Україні нових міст. У цей час в Східній Україні були засновані Конотоп, Фастів, Лисянка, Шаргород, Кременчук, Гадяч, Миргород, Яготин, Старокостянтинів, Умань, Бориспіль, Гайсин та десятки інших міст і сотні містечок. У Волинському воєводстві в середині XVI ст. нараховувалося 68, а в 1629 p. — вже 114 міст. Держава й окремі феодали одержували від них значні доходи (збори з ремісників і торговців, плату за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). Як видно з люстрації XVII ст., навіть деякі містечка стали давати своїм власникам у п'ять — десять разів більше доходу, ніж села, на місці яких вони виникли.
Одночасно зростали старі міста й містечка. Наприклад, за 1552—1622 pp. у Каневі кількість будинків збільшилася майже у сім разів (з 226 до 1644), у Черкасах — в 4,5 раза (з 257 до 1120), у Києві — в 3,6 раза (з 487 до 1750). В 30—40-х роках XVII ст. особливо інтенсивно розвивалися містечка у Подніпров'ї. Так, лише за десятиріччя (1630—1640) Котельва зросла більш як у 9 разів (з 70 до 633 будинків), Васильків — понад 8 (з 60 до 500), Лубни — майже в 6 разів (із 153 до 882).
У 40-х роках XVII ст. на Україні налічувалося вже близько тисячі міст і містечок. Деякі з них мали значне, як на той час, населення (Львів — 15—18 тис., Київ — 15 тис., Меджибіж — 12 тис., Біла Церква — понад 10,7 тис., Животів — понад 10,1 тис., Острог — 10 тис., Кам'янець — щонайменше 10 тис.). Типовим, однак, для України на той час було місто з 2—3 тис. жителів.