Назвіть форми і методи боротьби з дисидентським рухом, які використовувала влада СРСР

1. Арешти.

Перша хвиля арештів — серпень — вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб).

Друга хвиля арештів — 1970-1972 рр. (заарештовано понад 100 осіб).

Третя хвиля арештів — початок 80-х років (заарештовано понад 60 осіб).

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років дисидентів здебільшого звинувачували за кримінальними, а не політичними статтями, або направляли на примусове лікування в психіатричні лікарні.

2. Ізоляція в психіатричних лікарнях.

Ініціатором застосування психіатрії з каральною метою виступив голова КДБ СРСР Ю. Андропов. З-поміж лікарень особливою жорстокістю вирізнялася дніпропетровська, яку було перетворено на справжню психіатричну в’язницю.

У спецпсихлікарнях перебували:

• Анатолій Лупиніс — поет, за читання власних віршів біля пам’ятника Т.Шевченку в Києві;

• Володимир Клебанов — інженер з Донецька, який зробив спробу організувати незалежні профспілки;

• Павло Скачок — журналіст, за бажання виїхати за кордон;

• Петро Григоренко — генерал;

• Леонід Плющ — математик;

• Микола Плахотнюк — лікар та інші.

За підрахунками Л. Плюща, у 70-х роках в СРСР було близько 2 тис. політв’язнів психіатричних лікарень.

3. Позасудові переслідування:

• звільняли з роботи:

• виключали з партії, спілок, громадських організацій;

• позбавляли радянського громадянства;

• організовували громадський осуд.

4. У 1984-1985 рр. в тяжких умовах ув’язнення померли В. Стус, О.Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин.