Потерянное поколение (фр. Génération perdue, англ. Lost Generation) — понятие, возникшее в период между двумя войнами (Первой и Второй мировыми). Оно стало лейтмотивом творчества таких писателей, как Эрнест Хемингуэй, Эрих Мария Ремарк, Луи-Фердинанд Селин, Анри Барбюс, Ричард Олдингтон, Эзра Паунд, Джон Дос Пассос, Фрэнсис Скотт Фицджеральд, Шервуд Андерсон, Томас Вулф, Натаниэль Уэст, Джон О'Хара и др[1]. Потерянное поколение — это поколение людей, достигших восемнадцатилетия до или во время Первой мировой войны, нередко ещё даже не окончивших школу, рано начавших убивать[источник не указан 209 дней]. После войны такие люди часто не могли адаптироваться к мирной жизни: они спивались, сходили с ума, кончали жизнь самоубийством.
Суттєвою відмінністю епохи Просвітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава, парламент та церква намагалися стримувати вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.
Суттєвою відмінністю епохи Просвітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава, парламент та церква намагалися стримувати вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.
Объяснение:
Рад обращайтесь