В исторической судьбе кыргызов и их государственных объединений большую роль сыграл Великий Шелковый путь.
Территория и народы древней Кыргызской Республики находились у истоков и в центре формирования величайшего экономического и культурного феномена мировой истории Великого Шелкового пути.
Занимая выгодное географическое положение на торговых путях и впитывая в себя культурные достижения Востока и Запада, Кыргызская Республика стала тем мостиком, который соединял Запад и Восток.
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).
Великий Шелковый путь в Кыргызстане
В исторической судьбе кыргызов и их государственных объединений большую роль сыграл Великий Шелковый путь.
Территория и народы древней Кыргызской Республики находились у истоков и в центре формирования величайшего экономического и культурного феномена мировой истории Великого Шелкового пути.
Занимая выгодное географическое положение на торговых путях и впитывая в себя культурные достижения Востока и Запада, Кыргызская Республика стала тем мостиком, который соединял Запад и Восток.
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).