надо!
Во главе недовольных римских граждан встал
а) Спартак б) Октавий в) Сципион г) Тиберий Гракх
2. В каком из городов возник заговор рабов?
а) Рим б) Капуя в) Помпеи г) Тарент
3. Где и когда произошло последнее сражение восставших рабов с римской армией? (при ответе воспользуйтесь картой учебника на с. 249)
а) у подножия Везувия, 73 г. до н.э.
б) близ Альп, 72 г. до н.э.
в) неподалеку от пролива между Аппенинским полуостровом и Сицилией, 71 до н.э.
г) неподалеку от города Брундизий, 71 г. до н.э.
4. Где и когда восставшие рабы во главе со Спартаком одержали первую победу?
а) у подножия вулкана Везувий, 73 год до н.э.
б) у города Мутина, 72 год до н.э.
в) неподалеку от города Регий, 71 год до н.э.
г) неподалеку от города Брундизий, 71 год до н.э. Напишите ответ или заполните пропуск.
6. Почему разорение римских землевладельцев ослабляло военное могущество Рима?
7. Что случилось в 133 году до н.э.
8. Военный талант Спартака признавали даже его противники – римляне. Какие действия и решения Спартака подтверждали его к руководству армией?
9. Дело Тиберия Гракха спустя девять лет продолжил его младший брат . Он, как и его брат, был избран на должность . Тысячи римских граждан получили . Но против выступил сенат. Младший Гракх также погиб.
10. Заполните таблицу «Сторонники и противники Тиберия Гракха»:
??? | Противники | Общественное положение
Общественное положение | ??? | ???
Имущественное положение | ??? | ???
Тільки спеціалісти могли розібратися у сортах глини. Скажімо, полтавські гончарі розрізняли «піскувату» — піщанисту вогнетривку глину, «сипець» — сильно піщанисту глину, «жорстку» — велико-зернисту глину, «наглинок» — жовтувато-зелену глейку глину.
Гончарі використовували глину в ч истому вигляді, а також у різноманітних сумішах. Її привозили з «глинища» і зберігали на подвір’ї. Чим довше вона там лежала, тим краще. За необхідності її заносили у майстерню і заливали водою. Замішану, як тісто, глину били веслами, колотили дерев’яними молотками — «довбиями», «стругали спеціальними «стругами», зробленими з уламків коліс, або різали дротом. Після цього глину розкачували у різної довжини ковбаски.
Від них гончар відщипував шматочки і обробляв спочатку на ручному, а пізніше на важкому ножному гончарному крузі. Після обробки вироби сушили на подвір’ї або в домашній печі. Остання операція — випалення. Його здійснювали у гончарній печі. Вироби у піч ставили рядами, між якими були переділки. Необхідно було стежити за температурою. Випалення часто тривало близько доби і поділялося на три етапи: випалення на слабкому, середньому та сильному вогні. Вистигали вироби під нічним склепінням.
Чимало виробів покривалися поливою, яку одержували з піску та окису свинцю. А для розпису використовували фарбу, яку наливали у коров’ячий ріжок, у вузький кінець якого було вставлено перо.