«Ідеологія та політика, основа яких — ідеї національної винятковості, національної переваги, трактування нації як вищої форми суспільства». 1) Назвіть поняття.
2) З якими подіями ХХ ст. воно пов’язане?
3) Що саме малося на увазі під «національними перевагами»?
В свою очередь консерваторы пытались влиять на правительственные круги, стремясь не допустить основных перемен. Главной целью консерваторов было стремление оградить власть от влияния чиновников-либералов и сохранить интересы дворянства.Во второй половине 60-х - 70-х гг. усиливается движение народников, главной целью которых стала подготовка крестьянской революции в стране. Они неоднократно меняли методы борьбы, что было связано с приобретением ими практического опыта. С середины 70-х гг. представители народничества идут в народ, чтобы в его сознание вносить идеи справедливого общественного строя. Однако пропагандистская тактика и террор революционеров не вызвало активных действий со стороны крестьянства в подготовке социальной революции.
В конце 70-х гг. начался новый подъём либерального движения, вызванный русско-турецкой войной 1877-1878 гг. Лидеры движения призывали правительство к углублению реформаторских преобразований в России. Земцы-либералы подавали адреса в правительственные органы с требованием введения "гражданских свобод" и др. Земские деятели сделали попытку договориться с революционерами о совместных действиях, но переговоры не увенчались успехом.
В 80-х - начале 90-х гг. произошла новая расстановка общественно-политических сил в стране. После убийства императора Александра II изменилась атмосфера в российском обществе. Народники начали искать новые теории революционной борьбы. Под влиянием марксизма часть из них пересмотрела свои взгляды на вопросы о революционности крестьянства и социалистической сущности общины.
Либеральное движение приняло новые формы. Основное внимание либералов теперь было обращено на проблемы личности. Земцы отказались от немедленного введения конституции и перестроили свою деятельность в интересах общества. Либералы ушли из политики, но не выступали против неё. Политическую арену после них заняли консерваторы и революционеры.
ответ
ответ дан
pvp86
Вибух ненависті по відношенню до іноземців підспудно визрівав віддавна. Невдоволення «заморськими дияволами», «іноземними варварами» ставало дуже широким, причому виявлялося воно перш за все на місцевому рівні, головним чином у антимісіонерских виступах. Місіонери активно діяли в Китаї; саме вони перш за все контактували з китайським селянством. Природно, що вони першими відчули на собі міць традиційної структури і силу опору Китаю усього далекого, що як раз і уособлювали в кінці XIX ст. місіонери. З літа 1898 р. і особливо після провалу реформ антимісіонерский рух все наростало і в ряді місць починало приймати організовані форми. Під гаслом «Підтримаємо Цин, знищимо іноземців!» Повстанці в різних провінціях країни руйнували християнські церкви і будинки місіонерів, переслідували прийняли християнство китайців (їх було дуже небагато), а заодно громили крамниці іноземних торговців, приміщення іноземних консульств в торгових центрах. Відкрита підтримка державами курсу на реформа розставила все на свої місця. Країна після ста днів реформ виявилася напередодні потужного народного вибуху, вибуху люті, спрямованого проти господарювали в країні іноземців, проти вторгся в Китай колоніального капіталу, проти всіх тих нових порядків, які протистояли старому, звичному, нормативного, що спирався на потужні пласти тисячоліть, на пофарбований в конфуціанські і даоської-буддійські тону цивілізаційний фундамент. Відчуваючи підтримку населення, уряд Китаю в конце1898 р. стало на більш жорсткі позиції по відношенню до іноземців, відмовляючи їм у проханні про концесії або оренди територій. Обстановка в Пекіні ставала все більш напруженою. Іноземні місії ввели в місто збройні загони для своєї охорони. У Пекіні і по всій країні поширилися чутки про майбутню розправу з іноземцями, а також листівки, в яких висміювалися європейці, особливо місіонери. Очолив антііностранное рух товариство «іхетуанів» («Загони справедливості і миру»), доктринальна основа якого сходила до даоської-буддійської віри, (за що повсталі пізніше отримали в європейській пресі найменування «боксерів» ), не кажучи вже про ритуали, амулетах, заклинаннях і т. п.
Виступи іхетуанів почалися в провінції Шаньдун ще в 1898 р
і були спрямовані проти німецьких місіонерів, солдатів і фахівців, планували трасу залізниці. Місцева влада намагалися навести порядок, але рух, незважаючи на це, всі ширилося. У 1899-1900 рр. . воно перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Численні загони розташувалися поблизу Пекіна і Тяньцзіня. Стурбовані іноземні дипломати наполягали на ухваленні рішучих заходів проти повстанців, але медичне уряд не поспішав з цим. Обстановка тим часом ставала все більш загрозливою. В кінці травня 1900 р. на нараді посланників держав було прийнято рішення направити до Пекіна додатковий контингент військ для охорони місій. Крім того, на адресу цинського уряду були передані заяви загрозливого характеру, які 17 червня були підкріплені захопленням фортеці Дагу поблизу Тяньцзіня зведеним загоном іноземних військ, що фактично означало оголошення війни.
Циси коливалася, не знаючи, що робити. Більшість її радників схилялося до підтримки іхетуанів та використання відповідного моменту для того, щоб дати відсіч державам. Саме ця точка зору і взяла гору. Імператриця відкрила ворота Пекіна перед нхетуанямі, а також ввела в місто регулярну армію, солдати якої теж були різко налаштовані проти іноземців. II червня в Пекіні солдати вбили на вулиці радника японського посольства Сугіяма, 20 червня - німецького посланника Кеттелера. Це означало оголошення війни, що й було офіційно підтверджено імператорським указом від 21 червня (у відповідь на ультиматум держав від 19 червня). Указ офіційно санкціонував повстання іхетуанів, хоча і прагнув поставити їх дії під контроль
Подробнее - на -