Еабилитация была медленной, противоречивой и мучительной. Она не завершена. Ее проведение проходило и проходит в ожесточенной борьбе между демократическими и прокоммунистическими силами. Она началась вскоре после смерти Сталина. 1 сентября 1953 г. Указом Президиума Верховного Совета СССР было упразднено Особое совещание. Жалобы и заявления осужденных коллегией ОГПУ, «тройками» («двойками») и Особым совещанием стали рассматриваться Прокуратурой СССР, но с предварительным заключением МВД СССР. Верховному Суду СССР было предоставлено право пересматривать решения спецколлегий, «троек» и Особого совещания. До 1954 г. реабилитировано 827 692 человека, осужденных в 1917—1953 гг. Реабилитация почти не касалась тяжких обвинений. Из всех реабилитированных к смертной казни были приговорены лишь 1 128 человек, или 0,14% (здесь и далее используются статистические данные, взятые из официальных материалов Центрального архива КГБ—МБ—ФСК—ФСБ России). Карательные органы всячески препятствовали объективной реабилитации и держали ее под своим контролем. В этих целях Генеральный прокурор СССР, министр юстиции СССР, министр внутренних дел СССР и председатель КГБ СССР 19 мая 1954 г. издали совместный совершенно секретный приказ № 96 сс/0016/00397/002252, который фактически изменял порядок пересмотра уголовных дел, установленный указом в отношении осужденных, еще отбывающих наказание, т.е. тех, которые были в большинстве своем репрессированы в бытность находящихся у власти должностных лиц. Пересмотр дел предполагался свой, ведомственный. Для этого создавалась Центральная комиссия, в состав которой вошли Генеральный прокурор, председатель КГБ, министр внутренних дел, министр юстиции, начальник «СМЕРШ», начальник Главного управления военных трибуналов. Ей предписывалось пересматривать дела на лиц, осужденных центральными органами. Дела репрессированных на местах предполагалось пересматривать республиканскими, краевыми и областными комиссиями, состоящими из руководителей тех же карательных органов. По мысли авторов приказа, решение названных комиссий должно быть окончательным. Однако этого не получилось. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 августа 1955 г., который не был опубликован, допущен к пересмотру решений Центральной комиссии Верховный Суд СССР (который, может быть, немного меньше был в крови невиновных лиц, чем КГБ), а 24 марта 1956 г. Президиум Верховного Совета СССР образовал собственные комиссии для проверки на местах обоснованности содержания осужденных лиц, обвиняемых в совершении «политических преступлений». Этим комиссиям также предоставлялось право принятия окончательных решений. Из содержания анализируемых нормативных актов о порядке реабилитации видно, что все причастные к репрессиям органы не желали выпускать из своих рук контроль над реабилитацией.
Майже вся інформація про греко-перські війни у наш час відома виключно з грецьких джерел. Основним джерелом з цих війн є праця Геродота «Історія», яка обривається на подіях 478 року до н. е. Давньогрецький історик, названий «батьком історії», народився у 484 році до н. е. в Галікарнасі, грецькій колонії на малоазійському узбережжі, що в той час перебувала під владою імперії Ахеменідів. У своїй книзі, написаній в 440-430 роках до н. е., Геродот намагався простежити походження греко-перських війн, які на той час були недавньою історією.Деякі пізніші стародавні історики, починаючи з Фукідіда, критикували Геродота. Але тим не менш, Фукідід вирішив почати свою історію з місця, де зупинився Геродот (на облозі Сестоса) і вважав його працю досить точною, яка не потребувала переписування або виправлення. Плутарх критикував Геродота у своєму есе «Про зловмисність Геродота», закидаючи йому відсутність належного патріотизму, зокрема через те, що він байдуже поставився до такого подвигу ахейців, як здобуття Іліона. Негативне ставлення до Геродота було передане Європі епохи Відродження, хоча він як і раніше залишався добре читаним. Однак, починаючи з XIX століття репутація давньогрецького історика була реабілітована археологічними знахідками, які неодноразово підтверджували його версію тих подій. На сьогодні переважаючим поглядом є те, що Геродот здійснив чудову роботу у своїй праці «Історія», але до деяких його конкретних деталей (зокрема, чисельності військ і дат) слід ставитися з часткою скептицизму. Тим не менш, залишаються деякі історики, які вважають, що Геродот більшу частину своєї історії вигадав.На жаль, військова історія Греції в період з кінця другого перського вторгнення в Грецію і Пелопоннеської війни (479—431 роках до н. е.) не дуже добре підкріплена стародавніми джерелами, що збереглись. Цей період, який стародавні вчені іноді називають Пентеконтаетія (грец. Πεντηκονταετία), був періодом відносного миру і процвітання в Греції. Найбагатше і найзначиміше джерело цього періоду — Фукідідова «Історія Пелопоннеської війни», яка, як правило, розглядається сучасними істориками як надійне історичне джерело. У своїй праці Фукудід написав тільки про перші двадцять років війни і трохи інформації про те, що сталося раніше. Проте, його праця, використовується сьогодні як хронологічна таблиця того періоду, на деталях якої археологічні дані та дані інших письменників можуть бути поєднані.Греко-перські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була до військовими кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.Основним джерелом з історії греко-перських воєн є «Історія» Геродота, що містить опис подій до 478 до н. е. включно. Про хід військових дій в середині V ст. до н. е. стисло повідомляє Фукідід в «Історії Пелопоннеської війни». Розповіді про окремі моменти війни зустрічаються в творах трагіка Есхіла і в «Афінській політії» Аристотеля. З пізніших істориків про цей період переповідає Діодор Сицилійський, а також Плутарх, що написав декілька біографій політичних і військових діячів того часу (Фемістокла, Арістіла, Кімона). Цікавий матеріал містять нечисленні написи, що відносяться до V ст. до н. е. Нарешті, в 1938—1939 рр. були проведені археологічні розкопки на полі бою при Фермопілах, що дали цінні відомості. Вельми цікаві також результати розкопок могильного пагорба на Марафонському полі в Аттиці (1940-ві роки XX столПридушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.
Карательные органы всячески препятствовали объективной реабилитации и держали ее под своим контролем. В этих целях Генеральный прокурор СССР, министр юстиции СССР, министр внутренних дел СССР и председатель КГБ СССР 19 мая 1954 г. издали совместный совершенно секретный приказ № 96 сс/0016/00397/002252, который фактически изменял порядок пересмотра уголовных дел, установленный указом в отношении осужденных, еще отбывающих наказание, т.е. тех, которые были в большинстве своем репрессированы в бытность находящихся у власти должностных лиц. Пересмотр дел предполагался свой, ведомственный. Для этого создавалась Центральная комиссия, в состав которой вошли Генеральный прокурор, председатель КГБ, министр внутренних дел, министр юстиции, начальник «СМЕРШ», начальник Главного управления военных трибуналов. Ей предписывалось пересматривать дела на лиц, осужденных центральными органами. Дела репрессированных на местах предполагалось пересматривать республиканскими, краевыми и областными комиссиями, состоящими из руководителей тех же карательных органов. По мысли авторов приказа, решение названных комиссий должно быть окончательным. Однако этого не получилось.
Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 августа 1955 г., который не был опубликован, допущен к пересмотру решений Центральной комиссии Верховный Суд СССР (который, может быть, немного меньше был в крови невиновных лиц, чем КГБ), а 24 марта 1956 г. Президиум Верховного Совета СССР образовал собственные комиссии для проверки на местах обоснованности содержания осужденных лиц, обвиняемых в совершении «политических преступлений». Этим комиссиям также предоставлялось право принятия окончательных решений. Из содержания анализируемых нормативных актов о порядке реабилитации видно, что все причастные к репрессиям органы не желали выпускать из своих рук контроль над реабилитацией.
Майже вся інформація про греко-перські війни у наш час відома виключно з грецьких джерел. Основним джерелом з цих війн є праця Геродота «Історія», яка обривається на подіях 478 року до н. е. Давньогрецький історик, названий «батьком історії», народився у 484 році до н. е. в Галікарнасі, грецькій колонії на малоазійському узбережжі, що в той час перебувала під владою імперії Ахеменідів. У своїй книзі, написаній в 440-430 роках до н. е., Геродот намагався простежити походження греко-перських війн, які на той час були недавньою історією.Деякі пізніші стародавні історики, починаючи з Фукідіда, критикували Геродота. Але тим не менш, Фукідід вирішив почати свою історію з місця, де зупинився Геродот (на облозі Сестоса) і вважав його працю досить точною, яка не потребувала переписування або виправлення. Плутарх критикував Геродота у своєму есе «Про зловмисність Геродота», закидаючи йому відсутність належного патріотизму, зокрема через те, що він байдуже поставився до такого подвигу ахейців, як здобуття Іліона. Негативне ставлення до Геродота було передане Європі епохи Відродження, хоча він як і раніше залишався добре читаним. Однак, починаючи з XIX століття репутація давньогрецького історика була реабілітована археологічними знахідками, які неодноразово підтверджували його версію тих подій. На сьогодні переважаючим поглядом є те, що Геродот здійснив чудову роботу у своїй праці «Історія», але до деяких його конкретних деталей (зокрема, чисельності військ і дат) слід ставитися з часткою скептицизму. Тим не менш, залишаються деякі історики, які вважають, що Геродот більшу частину своєї історії вигадав.На жаль, військова історія Греції в період з кінця другого перського вторгнення в Грецію і Пелопоннеської війни (479—431 роках до н. е.) не дуже добре підкріплена стародавніми джерелами, що збереглись. Цей період, який стародавні вчені іноді називають Пентеконтаетія (грец. Πεντηκονταετία), був періодом відносного миру і процвітання в Греції. Найбагатше і найзначиміше джерело цього періоду — Фукідідова «Історія Пелопоннеської війни», яка, як правило, розглядається сучасними істориками як надійне історичне джерело. У своїй праці Фукудід написав тільки про перші двадцять років війни і трохи інформації про те, що сталося раніше. Проте, його праця, використовується сьогодні як хронологічна таблиця того періоду, на деталях якої археологічні дані та дані інших письменників можуть бути поєднані.Греко-перські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була до військовими кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.Основним джерелом з історії греко-перських воєн є «Історія» Геродота, що містить опис подій до 478 до н. е. включно. Про хід військових дій в середині V ст. до н. е. стисло повідомляє Фукідід в «Історії Пелопоннеської війни». Розповіді про окремі моменти війни зустрічаються в творах трагіка Есхіла і в «Афінській політії» Аристотеля. З пізніших істориків про цей період переповідає Діодор Сицилійський, а також Плутарх, що написав декілька біографій політичних і військових діячів того часу (Фемістокла, Арістіла, Кімона). Цікавий матеріал містять нечисленні написи, що відносяться до V ст. до н. е. Нарешті, в 1938—1939 рр. були проведені археологічні розкопки на полі бою при Фермопілах, що дали цінні відомості. Вельми цікаві також результати розкопок могильного пагорба на Марафонському полі в Аттиці (1940-ві роки XX столПридушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.