Кольско-Карельский регион находится на северо-западе Европейской части России, между финской границей и Белым морем, и в основном соответствует Балтийскому кристаллическому щиту. Отличается преобладанием денудационно-грядовых возвышенностей, глыбовых низкогорий (Хибины), морской, озёрно-ледниковой и сельговой равнины (поскольку в антропогеновое время территория являлась центром оледенения, ледниковых форм рельефа здесь много). Наибольшая высота — 1190 м, но преобладают высоты меньше 200 м. Невысокие горы чередуются с заболоченными низинами. Много озёр (в основном в Карелии). В центральной части Кольского полуострова — остатки древних кор выветривания. Полезные ископаемые в Хибинах залегают, как правило, недалеко от поверхности.
Двино-Печорская часть коренным образом отличается от Кольско-Карельской. Здесь более суровые зимы, но ее главное отличие связано с особенностями рельефа и составом природных ресурсов. Кристаллический фундамент здесь перекрыт пластами осадочных пород. На востоке возвышаются Тиманский и Канинский кряжи – остатки древнего хребта, а далее, за долиной Печоры, находится Полярный Урал – восточная граница района. На севере расположена обширная тундровая зона. К югу от нее распростерся «лесной океан», который прорезается многоводными судоходными реками: Печера, Северная Двина, Онега, Мезень. Реки были главными путями сообщения и заселения на начальном этапе освоения Севера.
Двино-Печорский подрайон занимает большую по размеру, но слабо и неравномерно заселенную территорию Северного р-на. В его состав входят Республика Коми, Архангельская обл, Ненецкий автономный округ, Вологодская обл.
В Республике Коми развиты угольная, нефтяная, газовая, лесная, целлюлозно-бумажная и химическая промышленность. Разрабатываются месторождения титановых руд, бокситов, каменных и калийно-магниевых солей. Создан крупный Сыктывкарский лесопромышленный комплекс. Ведущими отраслями сельского хозяйства являются оленеводство, молочное животноводство. В бассейнах рек Вычегды и Сысолы на юге республики выращиваются рожь, овес, ячмень, овощи и картофель.
Архангельская область - одна из наиболее развитых в хозяйственном отношении среди регионов Северного экономического района - занимает особое место в обеспечении России и района продукцией лесного и машиностроительного комплексов. Ведущие отрасли специализации - лесная, деревообрабатывающая, целлюлозно-бумажная промышленность и машиностроение. Немаловажное значение имеют также рыбная промышленность и промышленность строительных материалов. В последние годы на территории Ненецкого автономного округа широкое развитие получили нефте- и газодобыча.
Центральное место в агропромышленном комплексе области принадлежит сельскому хозяйству. В структуре АПК основной отраслью является животноводство: молочно-мясное скотоводство и оленеводство. На долю области приходится 46% общего поголовья оленей европейского Севера.
Ненецкий автономный округ /В последние годы на его территории получили широкое развитие нефте- и газодобыча. Наряду с традиционной отраслью - рыбной промышленностью - развита топливная. С/х представлено главным образом оленеводством, развито клеточное звероводство.
В Вологодской области сформировался межотраслевой производственный комплекс, в структуре которого наиболее важное место занимают металлургическая, химическая, машиностроительная, лесная, строительная промышленность. Наибольший удельный вес в производстве промышленной продукции области принадлежит металлургическому комплексу. Такие его предприятия, как Череповецкий металлургический комбинат и Череповецкий сталепрокатный завод, являются одними из самых крупных предприятий черной металлургии страны. К числу интенсивно развивающихся отраслей области относится химическая промышленность.
Нерівності земної поверхні складаються з підвищень і понижень, що багаторазово повторюються та чергуються між собою і називаються формами рельєфу.
Кожна форма - це геометричне тіло, обмежене зверху і з боків поверхнями різного зовнішнього вигляду та протяжності. Вони називаються елементами рельєфуі поділяються на плоскі поверхні і схили. При зіткненні двох чи більше елементарних поверхонь різної орієнтації в просторі утворюються вершини, гребені, сідловини, перегини схилів, лінії вододілів і тальвегів.
Форми рельєфу поділяють на додатні (опуклі) та від'ємні (ввігнуті), прості і складні, замкнуті й незамкнуті (відкриті). Від'ємні форми (котловина, долина) утворені схилами, які розміщуються навпроти один одного. У додатних форм (гора, хребет) схили розміщені в різних сторонах. Додатні та від'ємні форми можуть розміщуватись на місцевості на деякій відстані одна від одної або прилягати, утворюючи поєднані форми. Поєднані одна з одною додатні та від'ємні форми мають спільний схил, у зв'язку з чим межа між ними може бути проведена тільки умовно.
Замкнутими називають форми, обмежені схилами зі всіх боків, а відкритими (незамкнутими) ті з них, які не мають схилів з одного чи двох боків. Відкриті форми ніколи не бувають ізольованими.
Вони прилягають до сусідніх форм більшого розміру або зливаються з ними, ускладнюючи їх зовнішній вигляд. Горизонталі, що оточують їх на топографічних картах, ніколи не замикаються, тоді як замкнуті форми зображуються горизонталями, що мають вигляд кілець чи овалів.
Замкнуті від'ємні форми рельєфу безстічні. Тому в них, при наявності непроникних порід в умовах вологого клімату, дуже часто назбирується вода, утворюючи озера та болота. По незамкнутих від'ємних формах відбувається посилений стік поверхневих вод, внаслідок чого до них, здебільшого, прилягають ріки та струмки.
За ступенем складності всі форми діляться на складні й прості. Прості форми, звичайно, невеликі за розмірами, мають більш-менш правильні геометричні контури і не діляться на форми меншого розміру. Складні форми - це комбінації окремих простих форм. У рельєфі земної поверхні переважають складні форми.
Вони утворюються в результаті руйнування і розчленування раніше створених простих форм або в результаті накопичення пухкого уламкового матеріалу на їх поверхні, тому виникають різноманітні накладені форми (насаджені й вироблені). В цих двох випадках малі форми, що ускладнюють більші утворення, пізніші за часом свого виникнення, у зв'язку з чим їх називають вторинними формами.
Великі форми, на яких вони розміщені, називають первинними. Інколи дрібні форми виникають на поверхні великих одночасно з їх утворенням і є цілком обов'язковим елементом їх морфології. Такими вважають кратери вулканічних конусів, русла дельтових проток і т. д. Часто такі форми виникають не одночасно, а в різний час, утворюючись послідовно одна за одною з ростом тієї великої форми, яку вони ускладнюють. їх називають серійними формами. Це, зокрема, річкові, морські, озерні тераси, які ускладнюють схили річкових долин, морських та озерних котловин.
З літака чи високої гори рельєф земної поверхні здається таким, що складається з хаотичного нагромадження різноманітних додатних і від'ємних форм. Однак при уважному вивченні земної поверхні завжди можна знайти велику кількість форм, подібних за розмірами або зовнішнім виглядом, а іноді й за своєю внутрішньою будовою та походженням. Якщо такі форми розташовуються близько одна до одної, то їх об'єднують у природні комплекси, які називають типами рельєфу.
Типи рельєфу - це закономірні поєднання форм рельєфу, подібних за певними ознаками.
Залежно від розмірів виділяють форми рельєфу:
планетарні (материки, геосинкліналі, серединно-океанічні хребти тощо);мегаформи (гірські пояси, рівнинні країни, планетарні розколи тощо);макроформи (окремі хребти або впадини однієї гірської країни і т. ін.);мезоформи (переважно екзогенного генезису - долини рік, балки, моренні гряди тощо);мікроформи (ерозійні ритвини, берегові вали, карстові лійки і т. ін.);наноформи (дрібні вимоїни і промоїни, купини і т. ін.).
Окремі форми та їх поєднання можуть вивчатися з різних поглядів. Геоморфологія вивчає зовнішні особливості й розміри форм рельєфу, внутрішню будову, походження рельєфу та історію його формування, а також розповсюдження на земній поверхні окремих форм і типів рельєфу. Існують три основних напрямки у вивченні рельєфу, які досить тісно пов'язані один з одним, - морфографічний, морфометричний і генетичний.
При морфографічному вивченні рельєфу описуються тільки його зовнішні риси. Звертається увага на вигляд форми рельєфу в плані (ізометричні, витягнуті, округлі, овальні тощо), на форму їх поперечного та повздовжнього профілів (пряма, опукла, ввігнута, східчаста), на особливості переходу однієї форми рельєфу в іншу (плавний, різкий)
Двино-Печорская часть коренным образом отличается от Кольско-Карельской. Здесь более суровые зимы, но ее главное отличие связано с особенностями рельефа и составом природных ресурсов. Кристаллический фундамент здесь перекрыт пластами осадочных пород. На востоке возвышаются Тиманский и Канинский кряжи – остатки древнего хребта, а далее, за долиной Печоры, находится Полярный Урал – восточная граница района. На севере расположена обширная тундровая зона. К югу от нее распростерся «лесной океан», который прорезается многоводными судоходными реками: Печера, Северная Двина, Онега, Мезень. Реки были главными путями сообщения и заселения на начальном этапе освоения Севера.
Двино-Печорский подрайон занимает большую по размеру, но слабо и неравномерно заселенную территорию Северного р-на. В его состав входят Республика Коми, Архангельская обл, Ненецкий автономный округ, Вологодская обл.
В Республике Коми развиты угольная, нефтяная, газовая, лесная, целлюлозно-бумажная и химическая промышленность. Разрабатываются месторождения титановых руд, бокситов, каменных и калийно-магниевых солей. Создан крупный Сыктывкарский лесопромышленный комплекс. Ведущими отраслями сельского хозяйства являются оленеводство, молочное животноводство. В бассейнах рек Вычегды и Сысолы на юге республики выращиваются рожь, овес, ячмень, овощи и картофель.
Архангельская область - одна из наиболее развитых в хозяйственном отношении среди регионов Северного экономического района - занимает особое место в обеспечении России и района продукцией лесного и машиностроительного комплексов. Ведущие отрасли специализации - лесная, деревообрабатывающая, целлюлозно-бумажная промышленность и машиностроение. Немаловажное значение имеют также рыбная промышленность и промышленность строительных материалов. В последние годы на территории Ненецкого автономного округа широкое развитие получили нефте- и газодобыча.
Центральное место в агропромышленном комплексе области принадлежит сельскому хозяйству. В структуре АПК основной отраслью является животноводство: молочно-мясное скотоводство и оленеводство. На долю области приходится 46% общего поголовья оленей европейского Севера.
Ненецкий автономный округ /В последние годы на его территории получили широкое развитие нефте- и газодобыча. Наряду с традиционной отраслью - рыбной промышленностью - развита топливная. С/х представлено главным образом оленеводством, развито клеточное звероводство.
В Вологодской области сформировался межотраслевой производственный комплекс, в структуре которого наиболее важное место занимают металлургическая, химическая, машиностроительная, лесная, строительная промышленность. Наибольший удельный вес в производстве промышленной продукции области принадлежит металлургическому комплексу. Такие его предприятия, как Череповецкий металлургический комбинат и Череповецкий сталепрокатный завод, являются одними из самых крупных предприятий черной металлургии страны. К числу интенсивно развивающихся отраслей области относится химическая промышленность.
Кожна форма - це геометричне тіло, обмежене зверху і з боків поверхнями різного зовнішнього вигляду та протяжності. Вони називаються елементами рельєфуі поділяються на плоскі поверхні і схили. При зіткненні двох чи більше елементарних поверхонь різної орієнтації в просторі утворюються вершини, гребені, сідловини, перегини схилів, лінії вододілів і тальвегів.
Форми рельєфу поділяють на додатні (опуклі) та від'ємні (ввігнуті), прості і складні, замкнуті й незамкнуті (відкриті). Від'ємні форми (котловина, долина) утворені схилами, які розміщуються навпроти один одного. У додатних форм (гора, хребет) схили розміщені в різних сторонах. Додатні та від'ємні форми можуть розміщуватись на місцевості на деякій відстані одна від одної або прилягати, утворюючи поєднані форми. Поєднані одна з одною додатні та від'ємні форми мають спільний схил, у зв'язку з чим межа між ними може бути проведена тільки умовно.
Замкнутими називають форми, обмежені схилами зі всіх боків, а відкритими (незамкнутими) ті з них, які не мають схилів з одного чи двох боків. Відкриті форми ніколи не бувають ізольованими.
Вони прилягають до сусідніх форм більшого розміру або зливаються з ними, ускладнюючи їх зовнішній вигляд. Горизонталі, що оточують їх на топографічних картах, ніколи не замикаються, тоді як замкнуті форми зображуються горизонталями, що мають вигляд кілець чи овалів.
Замкнуті від'ємні форми рельєфу безстічні. Тому в них, при наявності непроникних порід в умовах вологого клімату, дуже часто назбирується вода, утворюючи озера та болота. По незамкнутих від'ємних формах відбувається посилений стік поверхневих вод, внаслідок чого до них, здебільшого, прилягають ріки та струмки.
За ступенем складності всі форми діляться на складні й прості. Прості форми, звичайно, невеликі за розмірами, мають більш-менш правильні геометричні контури і не діляться на форми меншого розміру. Складні форми - це комбінації окремих простих форм. У рельєфі земної поверхні переважають складні форми.
Вони утворюються в результаті руйнування і розчленування раніше створених простих форм або в результаті накопичення пухкого уламкового матеріалу на їх поверхні, тому виникають різноманітні накладені форми (насаджені й вироблені). В цих двох випадках малі форми, що ускладнюють більші утворення, пізніші за часом свого виникнення, у зв'язку з чим їх називають вторинними формами.
Великі форми, на яких вони розміщені, називають первинними. Інколи дрібні форми виникають на поверхні великих одночасно з їх утворенням і є цілком обов'язковим елементом їх морфології. Такими вважають кратери вулканічних конусів, русла дельтових проток і т. д. Часто такі форми виникають не одночасно, а в різний час, утворюючись послідовно одна за одною з ростом тієї великої форми, яку вони ускладнюють. їх називають серійними формами. Це, зокрема, річкові, морські, озерні тераси, які ускладнюють схили річкових долин, морських та озерних котловин.
З літака чи високої гори рельєф земної поверхні здається таким, що складається з хаотичного нагромадження різноманітних додатних і від'ємних форм. Однак при уважному вивченні земної поверхні завжди можна знайти велику кількість форм, подібних за розмірами або зовнішнім виглядом, а іноді й за своєю внутрішньою будовою та походженням. Якщо такі форми розташовуються близько одна до одної, то їх об'єднують у природні комплекси, які називають типами рельєфу.
Типи рельєфу - це закономірні поєднання форм рельєфу, подібних за певними ознаками.
Залежно від розмірів виділяють форми рельєфу:
планетарні (материки, геосинкліналі, серединно-океанічні хребти тощо);мегаформи (гірські пояси, рівнинні країни, планетарні розколи тощо);макроформи (окремі хребти або впадини однієї гірської країни і т. ін.);мезоформи (переважно екзогенного генезису - долини рік, балки, моренні гряди тощо);мікроформи (ерозійні ритвини, берегові вали, карстові лійки і т. ін.);наноформи (дрібні вимоїни і промоїни, купини і т. ін.).
Окремі форми та їх поєднання можуть вивчатися з різних поглядів. Геоморфологія вивчає зовнішні особливості й розміри форм рельєфу, внутрішню будову, походження рельєфу та історію його формування, а також розповсюдження на земній поверхні окремих форм і типів рельєфу. Існують три основних напрямки у вивченні рельєфу, які досить тісно пов'язані один з одним, - морфографічний, морфометричний і генетичний.
При морфографічному вивченні рельєфу описуються тільки його зовнішні риси. Звертається увага на вигляд форми рельєфу в плані (ізометричні, витягнуті, округлі, овальні тощо), на форму їх поперечного та повздовжнього профілів (пряма, опукла, ввігнута, східчаста), на особливості переходу однієї форми рельєфу в іншу (плавний, різкий)