ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
Известный русский историк XVIII в. В. Татищев считал, что название «Белая Русь» происходит от белого цвета льняной одежды местных жителей. Белорусский этнограф Е. Карский объяснял образование термина антропологическими особенностями белорусов -«блондинов с голубыми или светло-серыми глазами». П. Крапивин связывал такое название с широким рас в топонимике Беларуси, в названиях рек и озер, слова «белая». М. Ильинский считал, что г. Бельск на территории современной Польши мог дать соответствующее название всей подконтрольной себе территории. М. Драгоманов утверждал, что термин «белый» означал независимость от татаро-монгол. В. Иванов отмечал, что еще до принятия христианства в Европе существовала традиция соотносить основные цвета со сторонами света (север – черный, юг – красный, запад – белый, восток – желтый или голубой). Поэтому, по его мнению, вполне логично было бы поместить «Белую Русь» на запад от других древнерусских княжеств. Так же существует ряд мнений, что название «Белая Русь» подчеркивала автономный статус Полоцкой и Витебской земель в составе ВКЛ или преобладание христианского населения над окружающими языческими племенами.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
Известный русский историк XVIII в. В. Татищев считал, что название «Белая Русь» происходит от белого цвета льняной одежды местных жителей. Белорусский этнограф Е. Карский объяснял образование термина антропологическими особенностями белорусов -«блондинов с голубыми или светло-серыми глазами». П. Крапивин связывал такое название с широким рас в топонимике Беларуси, в названиях рек и озер, слова «белая». М. Ильинский считал, что г. Бельск на территории современной Польши мог дать соответствующее название всей подконтрольной себе территории. М. Драгоманов утверждал, что термин «белый» означал независимость от татаро-монгол. В. Иванов отмечал, что еще до принятия христианства в Европе существовала традиция соотносить основные цвета со сторонами света (север – черный, юг – красный, запад – белый, восток – желтый или голубой). Поэтому, по его мнению, вполне логично было бы поместить «Белую Русь» на запад от других древнерусских княжеств. Так же существует ряд мнений, что название «Белая Русь» подчеркивала автономный статус Полоцкой и Витебской земель в составе ВКЛ или преобладание христианского населения над окружающими языческими племенами.