вялікія прыгожыя вочы; у водсвеце вячэрняй зары зусім пунсовым зрабіўся яе твар. Некалі на спатканнях яна часта рабіла так: сярод сур'ёзнай размовы аб самых высокіх матэрыях раптам падскаквала, зрывала каштан, ці галінку ліпы, ці проста ліст, клала яго на руку і «страляла». Або, калі яны часам выходзілі ўвечары за горад, раптам прапаноўвала: «Давай навыперадкі!» яна прызналася, што саромелася свайго беднага ўбрання: яна была з беднай сям'і, расла без маці. Саша стала нейкая больш стрыманая, паважная.
Объяснение:
Тарас Бульба
Объяснение:
Побачили козаки, що вже підійшли вони на мушкетний постріл, усі разом гримнули з
семип'ядних пищалів своїх і, не зупиняючись, усе смалили з них. Далеко
розляглася голосна стрілянина по всіх довколишніх полях і нивах, зливаючись у
безперервний гук; димом пойнялось усе поле. А запорожці все стріляли
безперестанку: задні тільки набивали пищалі й передавали переднім, дивуючи тим
ворога, що ніяк не міг зрозуміти, як це вони стріляють, не набиваючи зброї. Вже
не видко було за густим димом, що оповив і те, й те військо, не видко було, як
то одного, то другого не ставало в лавах; але почували ляхи, що густо літають
кулі і що не до шмиги прихопиться; і коли відступили назад, щоб вийти з диму й
озирнутися, то багатьох не долічилися у своїх лавах, а в козаків може, два-три
було вбито на сотню. I все палили з пищалів козаки, ні на хвилину не даючи собі
передиху. Сам чужоземний інженер подивувався з такого небаченого
промовивши тут таки при всіх:
— Ох же й добрі вояки ці запорожці! Отак треба воювати й іншим у інших землях!
І зразу порадив повернути на табір гармати. Тяжко ревнули широкими горлянками
чавунні гармати; затремтіла й далеко загула земля, і ще дужче встелило димом
поле. Почули дух пороху по майданах та вулицях, по ближчих і далеких містах. Але
гармаші взяли дуже високо: розпечені ядра шугнули великою дугою, страхітливо
завили в повітрі, перелетіли через голови всього табору й увігналися глибоко в
землю. Ухопив себе за чуба французький інженер, коли побачив таких нікчемних
гармашів і взявся сам наводити гармати, не зважаючи на те, що козаки ненастанно
сипали кулями, як горохом.
Тарас побачив ще здалеку, що біда буде Незаймайківському та Стебликівському
куреням, і гукнув на всі груди:
вялікія прыгожыя вочы; у водсвеце вячэрняй зары зусім пунсовым зрабіўся яе твар. Некалі на спатканнях яна часта рабіла так: сярод сур'ёзнай размовы аб самых высокіх матэрыях раптам падскаквала, зрывала каштан, ці галінку ліпы, ці проста ліст, клала яго на руку і «страляла». Або, калі яны часам выходзілі ўвечары за горад, раптам прапаноўвала: «Давай навыперадкі!» яна прызналася, што саромелася свайго беднага ўбрання: яна была з беднай сям'і, расла без маці. Саша стала нейкая больш стрыманая, паважная.