Памятник» Державина является переложением одноименного стихотворения древнеримского поэта Горация. Гораций жил очень давно, еще до нашей эры. Но в свой «Памятник» он сумел вложить мысль, во все последующие времена животрепещущую для художника-творца. Мысль о бессмертии созданных им произведений, а, следовательно, и его самого. До Державина это замечательное произведение переложил Ломоносов, после Державина – Пушкин. Тема бессмертия поэтических творений никогда не уходила из русской литературы. В начале века «Памятник» Горация вновь перевел В.Я. Брюсов. В середине века к теме «Памятника» не раз обращался большой русский поэт Н.А.
За останні роки в Україні поширився культ Святослава. Звісно, «поширився» у досить вузьких, але помітних колах. Цей культ вийшов за рамки окремих гуртків і потрапив у публічний простір у вигляді пам’ятників, плакатів та організованих на його честь велелюдних маршів.
Усе починалося з позірно комічних і маргінальних проектів. Хроніку розгортання процесу можна почати від 1 вересня 2003 р., коли пам’ятник Святославу було відкрито на території Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП), яку очолював відомий своїми ксенофобськими поглядами Г.В. Щокін. Уже за рік, 2004-го, на Пейзажній алеї у Києві постав один із найкумедніших пам’ятників сучасної України, який охрестили «культуристом»: не тільки Святослава зображено нереалістично м’язистим, а й його коня.
Памятник» Державина является переложением одноименного стихотворения древнеримского поэта Горация. Гораций жил очень давно, еще до нашей эры. Но в свой «Памятник» он сумел вложить мысль, во все последующие времена животрепещущую для художника-творца. Мысль о бессмертии созданных им произведений, а, следовательно, и его самого. До Державина это замечательное произведение переложил Ломоносов, после Державина – Пушкин. Тема бессмертия поэтических творений никогда не уходила из русской литературы. В начале века «Памятник» Горация вновь перевел В.Я. Брюсов. В середине века к теме «Памятника» не раз обращался большой русский поэт Н.А.
За останні роки в Україні поширився культ Святослава. Звісно, «поширився» у досить вузьких, але помітних колах. Цей культ вийшов за рамки окремих гуртків і потрапив у публічний простір у вигляді пам’ятників, плакатів та організованих на його честь велелюдних маршів.
Усе починалося з позірно комічних і маргінальних проектів. Хроніку розгортання процесу можна почати від 1 вересня 2003 р., коли пам’ятник Святославу було відкрито на території Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП), яку очолював відомий своїми ксенофобськими поглядами Г.В. Щокін. Уже за рік, 2004-го, на Пейзажній алеї у Києві постав один із найкумедніших пам’ятників сучасної України, який охрестили «культуристом»: не тільки Святослава зображено нереалістично м’язистим, а й його коня.