Хордові — це тварини з внутрішнім осьовим скелетом, основу якого становить хорда. Хорда є віссю всього організму і являє собою пружний еластичний стрижень. До неї прикріплюються скелет, м'язи і внутрішні органи
Загальна характеристика хордових
Усі тварини, що належать до типу Хордові, мають спільні ознаки будови:
головна опора тіла — хорда, яка тягнеться вздовж усього тіла;
на спинному боці над хордою проходить нервова трубка;
м'язи розміщуються по боках тіла у вигляді тяжів;
внутрішні органи (кишечник, який відкривається на передньому кінці тіла ротом і закінчується анальним отвором, травні залози, серце, нирки і статеві органи) містяться в порожнині тіла під осьовим скелетом.
Хордові — це найвисокоорганізованіші представники царства Тварини. Розвинена нервова система хордових тварин забезпечує певну розумову діяльність і складну поведінку, яка у високорозвинених тварин виявляється в піклуванні про потомство, утворенні родинних угруповань, в яких особини одного виду об'єднані певними взаємовідносинами.
Вони пересуваються найшвидше від усіх тварин, тому спроможні легко добувати їжу і уникати небезпеки. Завдяки досконалій системі внутрішніх органів представники типу Хордові пристосувалися до різноманітних середовищ існування: на землі, під землею, у воді.
Не випадково серед багатоклітинних тварин єдиними жителями Антарктиди (континенту, де температура повітря не буває вищою від +1 °С) є саме хордові — птахи та ссавці.
Головною ознакою досконалості хордових тварин є наявність внутрішнього осьового скелета, який забезпечує організму надійну опору, захист і одночасно легкість. Хордові позбавлені необхідності носити важкий панцир, тому вони мають змогу нарощувати масу м'язів, розвивати системи внутрішніх органів і, найголовніше, — нервову систему, яка керує всіма життєвими процесами.
Збільшення розмірів головного мозку допомагає хордовим тваринам не лише швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі, тікати від ворогів або добувати їжу, а й засвоювати уроки життя.
Завдяки легкості скелета, а також його здатності рости протягом усього життя навіть найменші хордові тварини стають велетами порівняно з найчисленнішою групою безхребетних тварин — комахами. Пічкурі й карасі, миші й жаби, маленькі ящірки й найдрібніші пташки — колібрі порівняно із середніми за розмірами комахами співвідносяться навіть не як слон і людина, а як велетенський динозавр і людина.
Тип Хордові поділяють на два підтипи: підтип Безчерепні та підтип Хребетні.
До підтипу Безчерепні належать примітивні морські хордові тварини, які утворюють клас Головохордові.
Підтип Хребетні об'єднує хордових тварин, що мають скелет голови — череп, а їхня хорда перетворюється на хребет, що складається з окремих сегментів — хребців.
Внутрішній скелет хребетних здебільшого складається з трьох відділів.
Скелет тулуба (осьовий скелет), або хребет, — це видозмінена хорда, її складають кісткові або хрящові структури — хребці, які запобігають механічному ушкодженню нервової трубки.
Скелет голови (череп) — невід'ємний елемент структури скелета усіх хребетних тварин, — складається з великої кількості кісток і хрящів. Череп захищає головний мозок від шкідливих впливів навколишнього середовища.
Скелет кінцівок утворюють кістки або хрящі, що є опорою кінцівок, а також кістки, за до яких кінцівки прикріплюються до осьового скелета.
Хордові тварини мають внутрішній осьовий скелет, основу якого становить хорда — вісь усього організму.
Підтип Безчерепні. Клас Головохордові
Головохордові — це невеликі морські тварини, скелет яких складає гнучка хрящова хорда — спинна струна, а нервова система представлені нервовою трубкою. Головного мозку і черепа головохордові не мають.
учётом особенностей режима ООПТ и статуса находящихся на них природоохранных учреждений различаются следующие категории указанных территорий[2]:
Государственные природные заповедники (в том числе биосферные)
Национальные парки
Природные парки
Государственные природные заказники
Памятники природы
Дендрологические парки и ботанические сады
Правительство Российской Федерации, соответствующие органы исполнительной власти субъектов Российской Федерации, органы местного самоуправления могут устанавливать и иные категории особо охраняемых природных территорий (территории, на которых находятся памятники садово-паркового искусства, охраняемые береговые линии, охраняемые речные системы, охраняемые природные ландшафты, биологические станции, микрозаповедники и другие).
Некоторые ООПТ относятся к объектам Всемирного природного наследия. Государства, на территории которых расположены объекты Всемирного наследия, берут на себя обязательства по их сохранению. На территории Российской Федерации находится одиннадцать объектов Всемирного природного наследия: В состав находящихся на территории России одиннадцати объектов Всемирного природного наследия[3] входят 13 заповедников, 7 национальных парков, 3 федеральных заказника, несколько памятников природы и буферные зоны заповедников:
«Девственные леса Коми» (Печоро-Илычский заповедник и национальный парк «Югыдва»);
«Озеро Байкал» (заповедники Байкальский, Баргузинский, Байкало-Ленский, национальные парки Прибайкальский, Забайкальский и Тункинский (частично), заказники Кабанский и Фролихинский);
«Вулканы Камчатки» (Кроноцкий заповедник и Южно-Камчатский заказник);
«Золотые горы Алтая» (Алтайский и Катунский заповедники);
«Западный Кавказ» (Кавказский государственный заповедник, Сочинский национальный парк, Природный парк Большой Тхач, памятники природы «Хребет Буйный», «Верховье реки Цица», «Верховье рек Пшеха и Пшехашха»; а также часть буферной зоны Кавказского заповедника, проходящая вдоль его северного и северо-западного края (ширина 1 км));
«Центральный Сихотэ-Алинь» (Сихотэ-Алинский заповедник и национальный парк «Бикин»);
«Ленские столбы» (национальный парк «Ленские столбы»);
«Ландшафты Даурии» (Даурский заповедник)
ООПТ России
Особо охраняемые природные территории относятся к объектам общенационального достояния. Министерство природных ресурсов и экологии Российской Федерации осуществляет государственное управление в области организации и функционирования особо охраняемых природных территорий федерального значения[4].
Всего в России по состоянию на 1 января 2017 года насчитывалось около 12 тысяч ООПТ федерального, регионального и местного значения, общая площадь которых составляет 232,5 млн га (с учётом морской акватории), что составляет 13,6 % от площади территории России. В 2015, 2014, 2013 и 2012 гг. данный показатель составлял 12,1 %, 11,9 %, 11,9 % и 11,8 % соответственно. Доля ООПТ федерального, регионального и местного значения без морских акваторий составила в 2016 г. 12,7 % от площади территории страны.[5].
Федеральное значение имеют 296 ООПТ, в том числе 103 государственных природных заповедников, 49 национальных парков и 59 государственных природных заказников, а также 17 памятников природы и прочие ООПТ федерального значения. Общая площадь ООПТ федерального значения составляет 62,4 млн га (с учётом морских акваторий) или 48,2 млн га (без акваторий).
На долю 10 568 ООПТ регионального значения приходится 88,7 % от общего числа ООПТ и 58,6 % от суммарной площади. Общая площадь 1 071 ООПТ местного значения составляет 49,7 млн га.[5]
Государственные природные заповедники
Основная статья: Список заповедников России
На территории государственных природных заповедников полностью изымаются из хозяйственного использования особо охраняемые природные комплексы и объекты (земля, водные объекты, недра, растительный и животный мир), имеющие природоохранное, научное, эколого значение, как образцы естественной природной среды, типичные или редкие ландшафты, места сохранения генетического фонда растительного и животного мира.
Хордові — це тварини з внутрішнім осьовим скелетом, основу якого становить хорда. Хорда є віссю всього організму і являє собою пружний еластичний стрижень. До неї прикріплюються скелет, м'язи і внутрішні органи
Загальна характеристика хордових
Усі тварини, що належать до типу Хордові, мають спільні ознаки будови:
головна опора тіла — хорда, яка тягнеться вздовж усього тіла;
на спинному боці над хордою проходить нервова трубка;
м'язи розміщуються по боках тіла у вигляді тяжів;
внутрішні органи (кишечник, який відкривається на передньому кінці тіла ротом і закінчується анальним отвором, травні залози, серце, нирки і статеві органи) містяться в порожнині тіла під осьовим скелетом.
Хордові — це найвисокоорганізованіші представники царства Тварини. Розвинена нервова система хордових тварин забезпечує певну розумову діяльність і складну поведінку, яка у високорозвинених тварин виявляється в піклуванні про потомство, утворенні родинних угруповань, в яких особини одного виду об'єднані певними взаємовідносинами.
Вони пересуваються найшвидше від усіх тварин, тому спроможні легко добувати їжу і уникати небезпеки. Завдяки досконалій системі внутрішніх органів представники типу Хордові пристосувалися до різноманітних середовищ існування: на землі, під землею, у воді.
Не випадково серед багатоклітинних тварин єдиними жителями Антарктиди (континенту, де температура повітря не буває вищою від +1 °С) є саме хордові — птахи та ссавці.
Мал. 1 - Схема будови хордової тварини: 1 — ротовий отвір; 2 — хорда; 3 — нервова трубка; 4 — анальний отвір; 5 — кишечник; 6 — кровоносні судини; 7 — зябра.
Головною ознакою досконалості хордових тварин є наявність внутрішнього осьового скелета, який забезпечує організму надійну опору, захист і одночасно легкість. Хордові позбавлені необхідності носити важкий панцир, тому вони мають змогу нарощувати масу м'язів, розвивати системи внутрішніх органів і, найголовніше, — нервову систему, яка керує всіма життєвими процесами.
Збільшення розмірів головного мозку допомагає хордовим тваринам не лише швидко реагувати на зміни в навколишньому середовищі, тікати від ворогів або добувати їжу, а й засвоювати уроки життя.
Завдяки легкості скелета, а також його здатності рости протягом усього життя навіть найменші хордові тварини стають велетами порівняно з найчисленнішою групою безхребетних тварин — комахами. Пічкурі й карасі, миші й жаби, маленькі ящірки й найдрібніші пташки — колібрі порівняно із середніми за розмірами комахами співвідносяться навіть не як слон і людина, а як велетенський динозавр і людина.
Тип Хордові поділяють на два підтипи: підтип Безчерепні та підтип Хребетні.
До підтипу Безчерепні належать примітивні морські хордові тварини, які утворюють клас Головохордові.
Підтип Хребетні об'єднує хордових тварин, що мають скелет голови — череп, а їхня хорда перетворюється на хребет, що складається з окремих сегментів — хребців.
Внутрішній скелет хребетних здебільшого складається з трьох відділів.
Скелет тулуба (осьовий скелет), або хребет, — це видозмінена хорда, її складають кісткові або хрящові структури — хребці, які запобігають механічному ушкодженню нервової трубки.
Скелет голови (череп) — невід'ємний елемент структури скелета усіх хребетних тварин, — складається з великої кількості кісток і хрящів. Череп захищає головний мозок від шкідливих впливів навколишнього середовища.
Скелет кінцівок утворюють кістки або хрящі, що є опорою кінцівок, а також кістки, за до яких кінцівки прикріплюються до осьового скелета.
Хордові тварини мають внутрішній осьовий скелет, основу якого становить хорда — вісь усього організму.
Підтип Безчерепні. Клас Головохордові
Головохордові — це невеликі морські тварини, скелет яких складає гнучка хрящова хорда — спинна струна, а нервова система представлені нервовою трубкою. Головного мозку і черепа головохордові не мають.
.
Объяснение:
учётом особенностей режима ООПТ и статуса находящихся на них природоохранных учреждений различаются следующие категории указанных территорий[2]:
Государственные природные заповедники (в том числе биосферные)
Национальные парки
Природные парки
Государственные природные заказники
Памятники природы
Дендрологические парки и ботанические сады
Правительство Российской Федерации, соответствующие органы исполнительной власти субъектов Российской Федерации, органы местного самоуправления могут устанавливать и иные категории особо охраняемых природных территорий (территории, на которых находятся памятники садово-паркового искусства, охраняемые береговые линии, охраняемые речные системы, охраняемые природные ландшафты, биологические станции, микрозаповедники и другие).
Некоторые ООПТ относятся к объектам Всемирного природного наследия. Государства, на территории которых расположены объекты Всемирного наследия, берут на себя обязательства по их сохранению. На территории Российской Федерации находится одиннадцать объектов Всемирного природного наследия: В состав находящихся на территории России одиннадцати объектов Всемирного природного наследия[3] входят 13 заповедников, 7 национальных парков, 3 федеральных заказника, несколько памятников природы и буферные зоны заповедников:
«Девственные леса Коми» (Печоро-Илычский заповедник и национальный парк «Югыдва»);
«Озеро Байкал» (заповедники Байкальский, Баргузинский, Байкало-Ленский, национальные парки Прибайкальский, Забайкальский и Тункинский (частично), заказники Кабанский и Фролихинский);
«Вулканы Камчатки» (Кроноцкий заповедник и Южно-Камчатский заказник);
«Золотые горы Алтая» (Алтайский и Катунский заповедники);
«Западный Кавказ» (Кавказский государственный заповедник, Сочинский национальный парк, Природный парк Большой Тхач, памятники природы «Хребет Буйный», «Верховье реки Цица», «Верховье рек Пшеха и Пшехашха»; а также часть буферной зоны Кавказского заповедника, проходящая вдоль его северного и северо-западного края (ширина 1 км));
«Центральный Сихотэ-Алинь» (Сихотэ-Алинский заповедник и национальный парк «Бикин»);
«Остров Врангеля» (заповедник «Остров Врангеля»);
«Убсунурская котловина» (Убсунурская котловина (заповедник));
«Плато Путорана» (Путоранский заповедник);
«Ленские столбы» (национальный парк «Ленские столбы»);
«Ландшафты Даурии» (Даурский заповедник)
ООПТ России
Особо охраняемые природные территории относятся к объектам общенационального достояния. Министерство природных ресурсов и экологии Российской Федерации осуществляет государственное управление в области организации и функционирования особо охраняемых природных территорий федерального значения[4].
Всего в России по состоянию на 1 января 2017 года насчитывалось около 12 тысяч ООПТ федерального, регионального и местного значения, общая площадь которых составляет 232,5 млн га (с учётом морской акватории), что составляет 13,6 % от площади территории России. В 2015, 2014, 2013 и 2012 гг. данный показатель составлял 12,1 %, 11,9 %, 11,9 % и 11,8 % соответственно. Доля ООПТ федерального, регионального и местного значения без морских акваторий составила в 2016 г. 12,7 % от площади территории страны.[5].
Федеральное значение имеют 296 ООПТ, в том числе 103 государственных природных заповедников, 49 национальных парков и 59 государственных природных заказников, а также 17 памятников природы и прочие ООПТ федерального значения. Общая площадь ООПТ федерального значения составляет 62,4 млн га (с учётом морских акваторий) или 48,2 млн га (без акваторий).
На долю 10 568 ООПТ регионального значения приходится 88,7 % от общего числа ООПТ и 58,6 % от суммарной площади. Общая площадь 1 071 ООПТ местного значения составляет 49,7 млн га.[5]
Государственные природные заповедники
Основная статья: Список заповедников России
На территории государственных природных заповедников полностью изымаются из хозяйственного использования особо охраняемые природные комплексы и объекты (земля, водные объекты, недра, растительный и животный мир), имеющие природоохранное, научное, эколого значение, как образцы естественной природной среды, типичные или редкие ландшафты, места сохранения генетического фонда растительного и животного мира.
Объяснение: