1. Сполучники можна замінити іншими синонімічними сполучниками: а) таж — адже: Таж (адже) ми з тобою колись були товариші, б) теж — також: Русалка... зникає в тумані. Потерчата теж (також)зникають, в) тож — тому: Життя таке коротке - тож (тому) спішімо робити добро, г) якби — коли б: Якби (коли б) знав, де впав, то й соломки б підстелив, ґ) якщо — коли: Якщо (коли) надумаєш - заходь, д) щоб — аби: Не смійся з другого, щоб (аби) тобі не було того, е) проте — однак: Не радий хрін тертушці, а проте (однак) на кожній танцює, є) зате — але: Взимку холодно, зате (але) комарі не кусають, ж) притому — до того ж: За моїми відомостями, вони в саду і притому (до того ж) в найкращому настрої, з) причому — і то: Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому ( і то) зашила сировою ниткою. Однозвучні ж поєднання інших частин мови замінити сполучниками не можна.
Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років. Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.
Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого. Батько загинув на війні, коли хлопчикові виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.
Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тільки про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекої незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було страшенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чесно працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає, той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже просто.
а) таж — адже: Таж (адже) ми з тобою колись були товариші,
б) теж — також: Русалка... зникає в тумані. Потерчата теж (також)зникають,
в) тож — тому: Життя таке коротке - тож (тому) спішімо робити добро,
г) якби — коли б: Якби (коли б) знав, де впав, то й соломки б підстелив,
ґ) якщо — коли: Якщо (коли) надумаєш - заходь,
д) щоб — аби: Не смійся з другого, щоб (аби) тобі не було того,
е) проте — однак: Не радий хрін тертушці, а проте (однак) на кожній танцює,
є) зате — але: Взимку холодно, зате (але) комарі не кусають,
ж) притому — до того ж: За моїми відомостями, вони в саду і притому (до того ж) в найкращому настрої,
з) причому — і то: Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому ( і то) зашила сировою ниткою.
Однозвучні ж поєднання інших частин мови замінити сполучниками не можна.
Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років. Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою, яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного, богемного вигляду.
Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробив своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого. Батько загинув на війні, коли хлопчикові виповнилося шість років, залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко йому прийшлося у житті.
Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тільки про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекої незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було страшенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чесно працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає, той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже просто.