Зробіть повний синтаксичний розбір речення. Ще знав Микола Баглай степи академіка Яворницького - степи сивих могил, в яких дрімають познайдені утвори грецьких майстрів скіфські та сарматські прикраси, за їх як схованку козацької історії, де під гірким полином, у глибинних шарах, іржавіє зброя звитяжців і непроіржавлена їхня слава лежить​

Речення з фразеологізмами на зустрічі з діловими партнерами ми вирішили поставити усі крапки над і. моєму товаришу не треба кидати гроші на вітер. у новій школі я почувала себе не в своїй тарілці. ніхто його не тягнув за язик. зверху восьмиповерхового будинку я бачила місто як на долоні. ми зустрілися віч на віч. від новин, які сьогодні показали, у мене голова йде обертом. він зник, як крізь землю провалився мені від цієї приголомшливої звістки просто відібрало мову. коли подруга розповідала мені це, вона попередила, щоб я ані пари з вуст. друзі набешкетували, і домовились щоб про те що сталося ніхто  ані пари з уст. наші народні обранці можуть довго й наполегливо блудити словами. словом можна приголубити, але можна й вбити! його мова була така приємна, неначе він голубив словами. він чинить нерозумно, бо не бачить далі свого носа. ти б зрозумів свого товариша, якщоб згадав, що є інший бік медалі. людина стає зрадником, коли намагається догодити і нашим, і вашим. щоб змінити своє життя, іноді доводиться спалювати за собою мости. «моя хата скраю«, — впевнений кожний зрадник і боягуз. для того, щоб тебе поважали інші, треба знати собі ціну. іноді деякі батьки, носяться з своїми дітьми, як курка з яйцем. я зайшла на ринок, а там стільки народу, аж кишить. ти б краще матері допоміг, а ніж байдики бити. доню не бери все близько до серця. та я його, за те що він мені портфель розмалював, в порох зітру. віталик думав, або пан або пропав і пішов просити у натусі списати . злякавшись, іванко швидко  накивав п*ятами. розсердившись, він вирішив їм  дати відкоша. приїхавши  до столиці, олена вирішила за  всяку ціну  в ній зостатися. ідучи  на зустріч він розумів, що невірний крок може все  звести нанівець. забрехавшись  серед друзів, андрій  набрався сорому. оглянувся батько, а сина нема — мов крізь землю провалився. яким уважно придивлявся  та  мотав собі    на вус. пішов михайло шукати вітра в полі. оглядав славко дніпро,    ліси на горах — просто душа співає од такої краси. треба думати над своїми словами та вчинками, а в тебе вітер у голові. і зрозумів сашко, що треба тримати язик за зубами. як свої п’ять пальців знали хлопці ці місця.

"В праці, тільки в праці справжнє щастя"
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці. 

У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя. 

Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті". 

Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням. 

Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця. 

Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини: 

Усмішка в народу розцвітає. 
Кожен каже: й я свій труд несу! 
Відбудова! - труд переростає 
у красу. 

У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва. 

Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання. 

Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить: 

У щастя людського два рівних є крила: 
Троянди й виноград, красиве і корисне. 

Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою. 

Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.