Дружба… Яке солодке та приємне слово. Якщо людина має справжнього друга, то вона вже по-справжньому щаслива.
Ось, наприклад, задзвонив телефон, і ти, спотикаючись, мчиш до слухавки. Бо це твій найкращий друг! Він тобі пропонує сходити в кіно на суперблокбастер, і ти кидаєш всі свої справи, пишеш батькам записку і в гарному настрої йдеш на зустріч.
Якщо так, то ти володар найціннішого скарбу – дружби.
Хто ж такий справжній друг? Це людина, яка завжди говорить тобі правду, навіть коли вона не дуже приємна. Це людина, яка не пліткує в
тебе за спиною, завжди прагне до .
Така людина завжди піднімає настрій, даруючи свою щиру та теплу посмішку. Якщо ти маєш таку людину, то ти повинен цінувати її, відповідати взаємністю, даруючи свою любов.
Оскар Вайльд казав: “Дружба набагато трагічніша від кохання: вона помирає дуже довго”. А й справді, як же буває боляче, коли тебе зраджує твій найкращий друг.
Справжня дружба будується довго, роками. Ця дружба перевірена багатьма чинниками: перешкодами, щастям та горем, заздрістю. Щоб дружба існувала довго, треба докладати багато зусиль для її розвитку, постійно підтримувати та берегти.
У XXI
сторіччі ми, люди, трохи заблукали в поняттях. Адже з’явилась така тенденція називати друзями, наприклад, тих, з ким учора один раз зіграв у футбол на шкільному подвір’ї. Це неправильно, адже тоді людина не здатна розгледіти справжню дружбу і залишається самотньою.
Дружба – це такий крихкий скарб, тому треба берегти його і пам’ятати, що людина, яка не має друзів, не може претендувати на звання щасливої людини.
- Добривечір, Катю! - І тобі добрий, Галю! Як ся маєш? - Я повертаюся з чудової прогулянки! - О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла? - Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу. - Чудово! А як воно там, у лісі? - Там так гарно, ти собі просто не уявляєш! Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах! - А квіти, квіти там зараз є? - Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються. - А що тобі сподобалося найбільше? - Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні… - Я щиро заздрю тобі, подруго! - А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку? - Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди… - Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково по щоб тобі теж дозволили піти з нами! - Це було б чудово! Ой, я так вдячна тобі!
Дружба… Яке солодке та приємне слово. Якщо людина має справжнього друга, то вона вже по-справжньому щаслива.
Ось, наприклад, задзвонив телефон, і ти, спотикаючись, мчиш до слухавки. Бо це твій найкращий друг! Він тобі пропонує сходити в кіно на суперблокбастер, і ти кидаєш всі свої справи, пишеш батькам записку і в гарному настрої йдеш на зустріч.
Якщо так, то ти володар найціннішого скарбу – дружби.
Хто ж такий справжній друг? Це людина, яка завжди говорить тобі правду, навіть коли вона не дуже приємна. Це людина, яка не пліткує в
тебе за спиною, завжди прагне до .
Така людина завжди піднімає настрій, даруючи свою щиру та теплу посмішку. Якщо ти маєш таку людину, то ти повинен цінувати її, відповідати взаємністю, даруючи свою любов.
Оскар Вайльд казав: “Дружба набагато трагічніша від кохання: вона помирає дуже довго”. А й справді, як же буває боляче, коли тебе зраджує твій найкращий друг.
Справжня дружба будується довго, роками. Ця дружба перевірена багатьма чинниками: перешкодами, щастям та горем, заздрістю. Щоб дружба існувала довго, треба докладати багато зусиль для її розвитку, постійно підтримувати та берегти.
У XXI
сторіччі ми, люди, трохи заблукали в поняттях. Адже з’явилась така тенденція називати друзями, наприклад, тих, з ким учора один раз зіграв у футбол на шкільному подвір’ї. Це неправильно, адже тоді людина не здатна розгледіти справжню дружбу і залишається самотньою.
Дружба – це такий крихкий скарб, тому треба берегти його і пам’ятати, що людина, яка не має друзів, не може претендувати на звання щасливої людини.
- І тобі добрий, Галю! Як ся маєш?
- Я повертаюся з чудової прогулянки!
- О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла?
- Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу.
- Чудово! А як воно там, у лісі?
- Там так гарно, ти собі просто не уявляєш! Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах!
- А квіти, квіти там зараз є?
- Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються.
- А що тобі сподобалося найбільше?
- Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні…
- Я щиро заздрю тобі, подруго!
- А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку?
- Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди…
- Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково по щоб тобі теж дозволили піти з нами!
- Це було б чудово! Ой, я так вдячна тобі!