Зредагуйте текст. Укажіть, які мовні норми порушено. Волонтерство і благодійництво поширені у багатьох країнах світу.
Велика кількість знаних людей безкорисливо надають до нужденим, жертвують кошти для підтримки дітей-сиріт та вносять значні внески в розвиток теперішнього мистецтва. Звичайні люди також намагаються не відставати від своїх кумирів-філантропів та охоче діляться одежею і річами з тими, кому повезло в житті менше. Німеччина, США, Австралія, Нова Зеландія являються країнами, в яких пересічні громадяни вже не можуть уявити своє кожноденне життя без до ближньому.
Постає питання: на якому ж рівню знаходиться волонтерство і благодійництво у нашій країні?
Відома британська благодійна організація Charities Aid Foundation (CAF) опублікувала «Мировий рейтінг благодійності». Це спроба дати оцінку рівня доброчиності в різних країнах світу. Сумно те, що Україна зайняла лише сто п’ятидесяте місце із сто п’ятдесяти трьох можливих. Останніми у списку були Бурунді і Мадагаскар.
Було проведено соціологічний о серед шкільної молоді, його результати наступні:
1) «Чи знаєте Ви, що таке волонтерство?» — на перший погляд легке запитання викликало чимало сумнівів серед респондентів. Але все ж 92,3% опитуваних відповіли, що вони справді знають, що це безоплатна до тим, хто її требує.
2) Лише 30,8% школярів хоча б раз у житті займалися волонтерством, а 42,3% готові присв’ячувати свій вільний час цій діяльності у подальшому.
Чому ж у нас так мало бажання займатися доброчинністю? Можливо, однією із причин є те, що в колишньому Радянському Союзі участь людей у безоплатних громадських роботах мала в основному добровільно-принудний характер, тобто порушувався основний принцип — добровільність. Окрім того, низький рівень життя більшості українців також не спричиняє філантропії. Звідси і негативне або байдуже відношення людей до такої праці.
3) Однак, не зважаючи на невисокі показники громадської активності опитуваних, 92,3% респондентів вважають доцільним розвивати волонтерський рух у нашій країні.
Отже, можна з упевненістю сказати, що все у наших руках. Тож не будемо байдужими!
Я люблю дивитись розважальні та інформаційні телепередачі. Пояснити свої вподобання я можу тим, що мені дуже подобається сміятись і дізнаватись нові факти: сміх продовжує життя, а інформація робить його цікавішим. Я маю багато улюблених телепередач і завжди з нетерпінням чекаю їх виходу в ефір. Мені до вподоби пізнавальні програми "Найрозумніший" і "Що? Де? Коли?". Дивлячись їх, я щиро вболіваю за перемогу найкращих гравців і водночас намагаюсь відгадувати відповіді на питання. Дуже приємно, коли я сам знаходжу відповідь і вона є правильноюⒶ.
Краще мати однога справжнього друга, ніж десять удаваних. Подумаємо чому так склалось. Несправжній друг гірше лютішого ворога. Коли людина має від кого чекати підступності, то вона готова швидко зоорієнтуватися і дати опору. Інша справа, коли ти довіряеш людині, а в самий відповідальний момент вона зраджує тебе або - ще й гірше - перетворюється на головного супротивника. Постає тоді питання: як відрізнити справжніх друзів від удаваних?
Звернемось, до твору Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні". Головний герой – Чіпка Варениченко- на своєму життєвому шляху зустрів два типи людей, яких він вважав за друзів. До першого типу я відношу щирого і доброго Грицька, який з самого початку і до кінця твору не відвертався від Чіпки, по при всі його погані вчинки, а до другого типу - Матню, Лушню й Пацюка. Ці пройдохи-розбишаки і стали приводом до тих же поганих вчинків, а коли прийшов час рятувати Чіпку від небезпеки, вони тільки й того, що й знизували плечима. Тобто, друзями можна вважати багатьох, та чи залишаться вони вірними тобі, коли ти опинишся в біді?
Отже: справжній друг першим протягне руку до порадить, підтримає, втішить, зрозуміє і вибачить, а всі інші у кращому випадку просто заплющуть очі, а в гіршому - відштовхнуть, висміють, зневажать. Ось, чому я вважаю, що удаваний друг ніколи не зможе стати опорою для людини, а на навіть впаки, хоч і не відкрито, скоріш за все перетвориться на справжнього ворогаⒶ.