Зподаних фразеологізмів скласти речення: кам'яне серце, кропив'яне сім'я, солома солом'яна, роз'їсти серце, вп'ястися п'явкою, як на пень з'їхав, пуд солі з'їсти, на риб'ячому хутрі, з самого пуп'янка, і муха крилом уб'є.
Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого відступу, для дідів, які йшли попереду, ніби не існував зовсім.
— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда двічі.
— Ні, не можу,— одповів Платон. — Одходив уже своє. .. А ось і річка.
Перед нами була тиха широка Десна. Над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.
Сонце давно вже зайшло. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зовсім чорна. Природа була ніби в змові з подіями і попереджала нас своїми грізними знаками.
Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині.
— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. --Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.
Ми розсілися у човні мовчки.
Я сидів у човні близько коло діда Платона, який узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.
Дятел — лісовий доктор, ритмічно вистукує звуки, які проносяться по усьому лісу! Маленька пташка з нарядним яскраво-червоним чубком, голівка і спинка чорні. На чорних крилах білі смужки і плямочки. «Прилетіли улани, сірі жупани, червоні шапочки: рубають пень на шепочки». Цю загадку нерідко загадують бабусі своїм онукам. І придумана вона про дятла. Як тільки його не називають — і «швидкою до лісовим доктором», і «санітаром дерев». А усе тому, що міцним і невтомним дзьобом-молоточком він цілий день вистукує стволи дерев. Сяде дятел на ствол дерева, гострими кігтиками зачепиться за нього, зіпреться на жорсткий хвіст і стукає по хворому дереву. Він наполегливо роздовбує кору старезного дерева, відшукуючи комах а також сигналізує про володіння територією. Тому дятла і називають лісовим доктором, адже він хворі дерева лікує, з-під кори шкідників дістає.
Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого відступу, для дідів, які йшли попереду, ніби не існував зовсім.
— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда двічі.
— Ні, не можу,— одповів Платон. — Одходив уже своє. .. А ось і річка.
Перед нами була тиха широка Десна. Над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.
Сонце давно вже зайшло. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зовсім чорна. Природа була ніби в змові з подіями і попереджала нас своїми грізними знаками.
Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині.
— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. --Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.
Ми розсілися у човні мовчки.
Я сидів у човні близько коло діда Платона, який узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/opis-dyatla/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua