Знайти відокремлені члени речення, підкреслити та вказати правило, за яким відбувається відокремлення.

1. І знову снаряди, виблискуючи мідними пружками, влітали з дужих рук у димчасті чорно-сизі отвори. 2. Сьогодні він тричі під кулями і обстрілом мінометів, не згинаючись (часу нема), ладнав покалічену телефонну лінію, а йдучи вчетверте, ронив «дурну» розігріту кров із носа. 3. Сп’янілі від пороху, поту, втоми, артилеристи на руках затягують у ліс гармати і падають біля лафеті, поклавши під голови кулак чи противогаз. 4. І раптом сама земля, чорна і страшна, підіймає першу залізну потвору на диби і відкидає в бік. 5. Прихилившись до дерева, примруживши вузькі очі з автоматом на грудях стоїть боєць. 6. Машина, петляючи гарячими, задимленими вулицями, вилетіла на помережене надвечірніми тінями шосе. 7. Мовчки, припавши до його руки, дивився на батька Андрій, нерухомо, задумано. 8. Як довго, до одуріння, тягнеться день. 9. У вогкій землі знаходили притулок люди, сповнені лихими передчуттями, невгамовним болем. 10. Найменша дочка його, Соломія, студентка сільськогосподарського інституту підвівши голову пильно оглядала обсипану плодами яблуню.

Твір опис природи в художньому стилі за картинкою васильківського "козача гора" сонце нещадно палить, залишаючи відблиски своїх гарячих променів у прохолоді швидкоплинної річки. зелені трави буяють під їх  теплом.    верба схилилася до води,щоб окунути свої довгі зеленаві коси у воду.  у зарослях очерету, в тіні, відпочивають та вичікують комах жаби. гармонія всюди. здається, ніхто ніколи не порушить недоторканність цього місця.  козача гора височіє над усією цією красою та доповнює пейзаж. мабуть, нею раніше мандрували   козаки, але саме зараз вона велично відпочиває. як же тут гарно. наша мальовнича країна багата такими мальовничими місцями, але, як і це, кожне з них - неповторне

кам’янець-подільська фортеця (antimurale christianitas – форпост християнства) була споруджена для захисту  турецького мосту, що є сполучним перешийком між старим містом, укладеним в петлю річки, і “великою землею”.

на підставі археологічних даних на території сучасної фортеці в ix –  xii  ст. існував дитинець із земляним валом і дерев’яною стіною, що захищає давньослов’янське поселення галицько – волинського князівства.

дерев’яні укріплення були замінені на кам’яні після пожежі на рубежі  xii  –  xiii  ст. а вже в 1240 році орди батию (1209 – 1255/1256), правителя улусу джучі (золотої орди), розбивши стіни, увірвалися в місто і знищили його жителів. у наслідку чого більш ніж на сторіччя кам’янець перейшов під владу татаро – монгол.

після поразки татар при синіх водах у 1362 році від війська великого князя литовського ольгерда (літ. algirdas 1296 – 1377) фортеця була передана у володіння племінникам князя – олександру, юрію, борису, костянтину і федору. за правління литовських князів (1363 – 1430) фортеця переживає своє відродження і починає набувати свій неповторний вигляд завдяки пожертвам як дрібних шляхтичів і купців, так і римських пап, які надсилали кам’янцю “милостиню святого петра”.