l. Це було дуже давно: коли наші предки жили племенами, а волю боронили при до і списа, лука, стріл. В одному з таких племен підростав незвичайний хлопчина. Йому б навчатися звіра полювати, зброєю володіти, а він змайстрував собі дивного лука. Зачепиш тятиву, і заспіває вона пісню нечувану.
Якось вороги посягнули на землі хлопчикового племені. Долю переможця і переможеного вирішували турніри кращих стрільців і силачів. Сили виявилися рівними. Плем'я непокоїлося. Що чекає далі? Коли прийде край ворожнечі? Незчулися, як перед чужинцями опинився хлопчина з луком без стріл. "А чи зуміли б ви зіграти?"- звернувся він до вождя-завойовника. І заспівала його струна про прекрасну землю, блакитні небеса людей, що насолоджуються співом, а не зойком поранених.
Довго мовчав вождь. Нарешті мовив: "Обміняймося зброєю. Ваше плем’я перемогло. Але я повернуся і зіграю тобі свою пісню. Я вчитимусь!"
Кожен предмет Українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте щасливе присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель до ткацтва полотна кількаразового вибілювання і пошитя виробу. Тоді його оздоблювали але нікому не давали вишивати візерунку щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча не продавалася хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
l. Це було дуже давно: коли наші предки жили племенами, а волю боронили при до і списа, лука, стріл. В одному з таких племен підростав незвичайний хлопчина. Йому б навчатися звіра полювати, зброєю володіти, а він змайстрував собі дивного лука. Зачепиш тятиву, і заспіває вона пісню нечувану.
Якось вороги посягнули на землі хлопчикового племені. Долю переможця і переможеного вирішували турніри кращих стрільців і силачів. Сили виявилися рівними. Плем'я непокоїлося. Що чекає далі? Коли прийде край ворожнечі? Незчулися, як перед чужинцями опинився хлопчина з луком без стріл. "А чи зуміли б ви зіграти?"- звернувся він до вождя-завойовника. І заспівала його струна про прекрасну землю, блакитні небеса людей, що насолоджуються співом, а не зойком поранених.
Довго мовчав вождь. Нарешті мовив: "Обміняймося зброєю. Ваше плем’я перемогло. Але я повернуся і зіграю тобі свою пісню. Я вчитимусь!"
lll.
1. (ты не выделил в тексте слово)
2. (ты не выделил в тексте слово)
3. А
4.А
5.(ты не выделил в тексте слово)
Кожен предмет Українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте щасливе присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель до ткацтва полотна кількаразового вибілювання і пошитя виробу. Тоді його оздоблювали але нікому не давали вишивати візерунку щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча не продавалася хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Объяснение:
3)
1б
2а
3в
4б
5а