Жовтавіє біля Історичного музею підмурівок Десятинної церкви. Сумно дивиться на нас древнє каміння, на ледачкуватих праправнуків отих майстрів, що колись цю церкву зводили. Восени 1240 року підступили до града Києва монголи, здолали його облогою та штурмом. Останні захисники міста знайшли притулок за стінами збудованого Святим Володимиром храму і там же, як свідчить літописець, знайшли під руїнами і свою загибель. До XVII ст. церква лежала в руїнах. Тут було знайдено поховання князя Володимира та його дружини Анни. Прах князя митрополит Петро Могиланаказав перенести до Києво-Печерської лаври, а на руїнах збудувати невелику каплицю в пам’ять про найдавніший храм вітчизни. Перед смертюмитрополит заповів величезну суму для повного відновлення Десятинної. Та відбудували, точніше, збудували нову церкву на місці давньої лише в середині XIX ст. А вже в 30-х роках нашого сторіччя храм було висаджено в повітря за вказівкою войовничих атеїстів. Ось і жовтавіють руїни колись прекрасного храму в центрі європейської столиці. Іноземні туристи тут фотоапаратами клацають, запитання задають. Ніяково й тривожно від тих запитань. Бо ж викупить завтра якась японська фірма оті руїни, а через місяць храм відбудовано буде, а в землі під ним десятиповерховий п’ятизірковий готель притулиться з мотелями й садом каміння. Ще й сакури навколо цвістимуть. А ми туристів до руїн водимо замість того, щоб возвести тут дивний храм во славу своєї землі. Киньмо клич! Зберімо кошти! У стіни храму закладімо камені з Десятинної та всіх інших поруйнованих по всій Україні храмів! Гуртуймося, русичі-українці! Єднаймося! Возведімо посеред древнього Києва Храм Відродження! НУЖЕН ПЛАН ИЗ 6 ПУНКТОВ
Привіт! Як справи?
- Доброго ранку! Нарешті зустрілися, сто років не бачилися! В мене все добре. Як ти?
- У мене теж все гаразд.
- Куди підемо?
- Можна у кіно, парк чи кафе. Тож обирай.
- Тоді я пропоную спочатку прогулятися до парку, а пізніше можна буде відвідати одне затишне кафе.
- Ну, то добре, ходімо вже. Розповідай, як твої успіхи у навчанні
- Усе добре, потроху просуваюся.
- Як не дивно, але в мене теж саме.
- Тож усе, як завжди.Ого вже 13 година мені потрібно йти!
-Куди?
-Ми з мамою йдемо у кіно.
-Я сподіваюся що ми ще зустрінемося.Бувай!
-Бувай!