народна дума "Сестра і брат" Через високії ліси Ясним соколом перелини, Через бистрії ріки Білим лебедоньком перепливи, Через великії города Сивим голубоньком перелини, Мов моє серце тугу розважає.
"Маруся Богуславка" У святую неділеньку рано-пораненьку То не сива зозуля кувала Не дрібна птиця щебетала
Та все синів годувала, Та у найми не пускала, Чужим людям на поталу не давала І на стираніє ручок не подавала...
...«Ой та іди ж ти, Вдове старая, Куди-небудь проживати Будуть пить-гуляти, То тут тобі спокою не буде; Бо будуть у синіх каптанах. У китаєвих штанях, А ти будеш у сірім ряжин...
...Гей, то іде чужая-чужинина, Молодая челядина...
Ніколи раніше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. У містах земля одягнена в камінь і залізо і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив ще сонну воду в криниці. Коли порожнє відро плескалося денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалася в ньоого. Потім тремтіла сиза на сонці. Я пив її свіжу, холодну ,ще повну снів і хлюпав нею собі в лице.
Після того було молоко. Білий пахучий напій пінився у склянці і прикладаючи його до уст я знав ,що то вливається в мене м'яка вика ,на якій тільки вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту. Я п'ю екстракт луки.
Або той чорний разовий хліб ,який так гарно по-сільськи пахне
. Він мені близький ,наче дитина ,що зросла на моїх оч..х. Он біжить він полями, як дикий вовнистий звір і вигинає хребет. А край ниви стоять вітряки, наче пастки на нього і готують вже зуби ,щоб стерти зерно на білу муку. Я все це бачу і безпосередні мої стосунки з землею.
Через високії ліси
Ясним соколом перелини,
Через бистрії ріки
Білим лебедоньком перепливи,
Через великії города
Сивим голубоньком перелини,
Мов моє серце тугу розважає.
"Маруся Богуславка"
У святую неділеньку рано-пораненьку
То не сива зозуля кувала
Не дрібна птиця щебетала
Та все синів годувала,
Та у найми не пускала,
Чужим людям на поталу не давала
І на стираніє ручок не подавала...
...«Ой та іди ж ти,
Вдове старая,
Куди-небудь проживати
Будуть пить-гуляти,
То тут тобі спокою не буде;
Бо будуть у синіх каптанах.
У китаєвих штанях,
А ти будеш у сірім ряжин...
...Гей, то іде чужая-чужинина,
Молодая челядина...
Ніколи раніше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. У містах земля одягнена в камінь і залізо і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив ще сонну воду в криниці. Коли порожнє відро плескалося денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалася в ньоого. Потім тремтіла сиза на сонці. Я пив її свіжу, холодну ,ще повну снів і хлюпав нею собі в лице.
Після того було молоко. Білий пахучий напій пінився у склянці і прикладаючи його до уст я знав ,що то вливається в мене м'яка вика ,на якій тільки вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту. Я п'ю екстракт луки.
Або той чорний разовий хліб ,який так гарно по-сільськи пахне
. Він мені близький ,наче дитина ,що зросла на моїх оч..х. Он біжить він полями, як дикий вовнистий звір і вигинає хребет. А край ниви стоять вітряки, наче пастки на нього і готують вже зуби ,щоб стерти зерно на білу муку. Я все це бачу і безпосередні мої стосунки з землею.
Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю.