Одного разу Сергійко йшов полем, повертаючись зі школи. Був чудовий сонячний день. Хлопчик наспівував веселу пісеньку і милувався красою літньої природи. Раптом він щось помітив біля дороги. Сергійко підійшов ближче і побачив у траві вороненя. Воно змахувало крилами, намагалося злетіти, але нічого в нього не виходило. Хлопчик обережно взяв його на руки і побачив, що в нього зламана ніжка. Шкода стало йому пташки, адже вона сама не виживе тут, у полі. Вирішив забрати з собою. Вдома Сергійко перев'язав вороненю бинтом ніжку. Весь тиждень хлопчик годував пташеня сиром, напував водою. За цей час звикло воно до Сергійка. І щодня, коли хлопчик повертався зі школи, голосно каркало.
ответ:Недалеко від міста Чигирина, над річкою Тясмином, під великим лісом
притулився хутір Хмельницьких на ймення Суботів. Заснував його Богданів
батько, Михайло. Ходили там табуни диких коней, сайгаків, турів. Далі, ближче
до моря, випасали свої отари овець і табуни коней волохи, турки, татари.
Гарно було тут господарювати, але небезпечно. Михайло Хмельниченко
поставив двір міцний, завів господарство, жив заможно, у достатках. З дітей
один тільки син Богдан Зиновій виріс. Меткий хлопець удався, сильний, як
вогонь, скорий, розумний і дотепний, сміливий і завзятий.
Підучивши вдома, батько послав Богданка в Галичину, в колегію. Там
учив він, окрім різних предметів, найбільше латинської мови, бо нею тоді всяке
діловодство велося по судах, по урядах.
Тягло його на Дніпро, у безкраї, сповнені свободою степи. Пішов на
Запорожжя, на Січ, бо там найліпше можна було навчитися воєнного ремесла,
стати досвідченим вояком, нещадним до своїх ворогів.
Объяснение:Вот текст)