Завдання: висловіть власну думку від прочитаного. Висловити думки про вплив кітчу на формування смаків сучасної молоді, і про те, що можна цьому явищу протиставити. Термін «кітч» виник порівняно недавно — у другій половині XIX століття. Тоді цим німецьким словом називали бульварні пустопорожні книжки для масового читача, а пізніше ним нарекли будь-який сурогат справжнього мистецтва.
Нині про кітч говорять, пишуть, сперечаються мистецтвознавці, культурологи, соціологи, літературознавці. Йдеться передовсім про примітивні фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті. Сьогодні кітч просто заполонив світ, він набирає сили за до телебачення, радіо й преси, проникаючи в кожну домівку.
Класичним зразком кітчу на телеекрані є численні «мильні опери» — нескінченні, сентиментально-солодкаві телесеріали про проблеми якоїсь бразильської чи американської родини.
Для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність. Найрізноманітніші історії Попелюшок жіночої і чоловічої статі, незалежних жінок, які впевнено вибудовують кар’єру, енергійних ковбоїв, що ні сіло ні впало стають мільйонерами, багатьма глядачами сприймані на диво серйозно. Чому? Як можна вірити в такі нісенітниці?
Споживачів «телемила» умовно можна поділити на дві категорії. Для першої телесеріал — усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій. Для другої категорії (а це люди, цілком і повністю задоволені собою) — прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю. Ось я який (або яка)! Такий самісінький, як герой телесеріалу! Здатний на подвиг, на вічну любов, на вірну дружбу, звичайно, якщо випаде нагода... Нагоди не випадає, тому такий телеглядач неспроможний подивитися на себе тверезо збоку. Серіал він дивиться, ніби в дзеркало на себе милується. Ілюзію сприймає за бажану реальність...
І кітч, і справжнє мистецтво для зведення своїх споруд використовують той самий будівельний матеріал. Але в одному випадку виходить заселений живими людьми будинок, а в другому — декорація, з вікон якої визирають манекени.
Проте мильні серіали вриваються до нашого життя все завзятіше...
А інші люди обожнюють природу:вони ходжуть у різні походи,шукають різну інформації про всесвіт,природу.Вони все більше і більше шукають інформацію щоб дізнатись все,і це так продовжуються поки їхній інтерес стає в професію.Мені теж дуже подобається природа наприклад:вранці мальовничий туман який не можливо омалювати,річка пливе за своєю течею,вітер легко погойдує гілля дерев,і те опале листя робить осінь більше різнобарвною,взимку чарівна казка всі діти виходять надвір щоб зліпити снігову-бабу,покидати сніжками або покататись на санках,лижах.А в літку взагалі словами не передати все різнокольорове,зелененька травичка,гарна клумба з квітами,синє небо,сонце гріє,вдомі навіть не хочеться сидіти.
Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість.
Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився.
Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі.
Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.