Завдання 4. ТЕСТИ
1. Не відмінюються всі слова рядка
А бюро, журі, вікно
Б кенгуру, турне, ательє
В тире, вапно, жалюзі
Г графіті, інтерв’ю, колесо
2. Не змінюються всі слова в рядку
А створивши, замолоду, бюро, театр
Б ложе, пенсне, рагу, ледве
В поні, дивно, зранку, маестро
Г човен, шість, мій, читав
Д кенгуру, кімоно, віче, пишучи
3. Спільнокореневим до слова «колоти» є
А кілочок
Б довкілля
В колосальний
Г заколоситися
4. Спільнокореневим до слова «сонний» є
А унісон
Б с В соняшник
Г підсоння
5. Спільнокореневим до слова гора є
А горянка
Б горечко
В горючий
Г гороскоп
6. Похідними від слова рука є всі слова, ОКРІМ
А рушник
Б поруччя
В порушник
Г обіруч
7. Спільнокореневими до слова роса є всі слова, ОКРІМ
А росинка
Б зрошення
В рослий
Г росяний
8. Суфікс -ищ- має однакове значення в усіх словах, ОКРІМ
А родовище
Б вовчище
В попелище
Г сховище
9. Суфікс –ик має однакове значення в усіх словах, ОКРІМ
А історик
Б братик
В зайчик
Г лебедик
10. Неправильно утворено слово
А стимулювати
Б вислуховувати
В дискутирувати
Г лідирувати
11. Спільнокореневими до слова зір є всі слова, ОКРІМ
А прозріти
Б зоріти
В зиркати
Г неозорий
12. Усі слова є спільнокореневими в рядку
А гнати, гонитва, відігнаний
Б мова, мовлений, переказ
В вода, водити, приводити
Г доріжка, дорогувато, дорога
Д казати, наказувати, примовляти
13.Позначте рядок, у якому всі слова мають таку будову: префікс, корінь, суфікс, закінчення.
а) Підлеглий, підзвітний, розквітлий, придорожній.
б) Пречудовий, возз’єднання, ухвалений, наддніпрянський.
в) Прабатьківський, підфарбувати, провесінь, розлитий.
г) Подарувати, сказаний, злетівши, закордонний.
Перші слова.. . Вони — з матусиної колискової, бабусиної легенди. Саме вони відкривають кожній людині безмежний світ зеленої діброви — мови. У сповиточку рідне слово дитина чує від матері, за нею перші ніжні слова ласки промовляє — ті слова, які проказувала прамати над колискою, може і в глибоку давнину. Вони наповнені почуттям, мов квітка нектаром. Отже, мова — спів, мова — казка.
Моя рідна мова така мелодійна та неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, степів і дібров землі вкраїнської. Вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Кожна її ниточка вимочена у криницях і струмках людської звитяги. Вона — з голосу буйного тура, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в борозні, золотого колосся, осмаленого війнами і торкнутого полином Чорнобиля. Вся з тучі і грому, з води і роси. У ній — сиві віки і день прийдешній.
Українське слово увібрало помисли народу, сподівання на кращу долю. Воно зберегло й донесло з глибини минулих століть народну звичаєвість, обрядовість. Змочене удовиними слізьми, повите дівочою тугою на невольничих торгах, воно вмирало з голоду і будувало, плакало за засудженими, але відроджувалось, і доки в народу залишається це драгоцінне надбання, “воно оживає і сміється знову”.
Мова.. . Яка ти багатогранна, ніжна, ясна, як промінчики сонці, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами. Повна ніжності, як весняний первоцвіт, повна сил, як кремезний дуб широколистий, повна вогню, як спалах новонародженої зірки. Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим відкриваєш мудрість людської душі. Тобі рости, рости і не в'янути, бо у серці твоїм, мова рідна, — “великого народу ніжна і замріяна душа”.
Я українка — і цим пишаюсь! Мову рідну люблю і шаную. Що можу зробити для її розквіту? Виконуючи поетову настанову, берегтиму, “як парость виноградної лози”. Продовжуватиму та плекатиму її традиції, бо мова для мене є материнською піснею над колискою, радістю кохання. Я черпатиму глибини її багатства щоденно, оберігатиму цей неоціненний скарб, буду патріотом своєї держави. Завжди пам'ятатиму Шевченкові слова:
Ну що б, здавалося, слова.. .
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Я їх почує...
Мова наша — це золотий запас голосу душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право та гордість іменуватися народом українським.
Красою випещений світ,
Де задивлялася Рогніда
На вересневий переліт. Кружляють птиці над могилами,
Над рідним містом, над мостом,
Над почорнілим Володимиром
І над важким його хрестом. І, певне, може тільки тиша,
Що залишають журавлі,
Передавати, як гострішає
Любов до рідної землі. Мої жита уже докошені,
І пахне палена стерня,
І Золоті ворота осені
Коханій Київ відчиня. В Дніпрі вечірні небокраї,
І тіні сизої лози,
І тиша втомлена дрімає,
Мов чапля на одній нозі. А літаки гудуть над світом,
І вкотре душу обпекла
Можливість небо розбудити
Одним лиш помахом весла…