Завдання 2. Прочитати речення, з'ясувати, яким членом
речення є виділене слово.
1) Відстань долає кінь, перешкоду поборює воля.
2) Мала лінь велике горе приносить.
3) Один язик мед принесе, другий біду накличе,
няного можна словом навчити, а неслуха й віжками не навчить.
5) Розум будинки зводить.
6) За одного вченого двох невчених дають.

1.)  дуже важливе свято як усього світу, так і моєї сім'ї. навіть з самої назви ми бачимо, що це щось важливе, адже складаєсь з 2 слів:   великий і день. справді цей день є величним адже саме тоді воскрес із мертвих ісус христос - наш бог та покровитель.  на теренах україни святкувати великдень як воскресіння христа почали ще наприкінці перешого тисячоліття, з приходом християнства й святкується сьогодні.кожна родина святкує цей день по-різному. одня сім'ї збираються разом і їдять свячену їжу, інші як звичайного дня просто сидять та дивляться телевізор.особисто моя сім'я відсвятковує великдень ось таким чином. дуже-дуже рано, близько п'ятої години ранку, ми прокидаємося та йдемо до церква зі святковими кшиками, щоб посвятити паску. потім, посвятивши їжі, йдемо додому й накриваємо самачний стіл зі свячених продуктів. ми снідаємо та лягаємо трішечки відпочивати. зазвичай після невеличкого відпочинки мама і тато звонять своїм друзям та родичам і організовують пікнік. мені це дуже подобається адже тоді я мою змогу привітати своїх друзів, братів та сестер з цим чудовим святом, граюся з ними та розважаюсь. цілий день проходить дуже класно. я із великим-првеликим задоволенням можу сказати, що саме великдень - це моє улюблене свято, який єднає нас та зближує.

Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.

Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.

Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!

Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.

Тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.