Завдання 1. Запишіть номери речень, які є складносурядними: (1)Ліс ще дрімає в передранішній тиші... (2) Ліс ще дрімає, а з синім небом уже щось діється... (3)Стрепенувся врешті ліс і собі заграв. (4)Усю величну хвилину тихо розгортаються кущі - і на галяву виходить Хо. (5) Вийшов Хо на галяву, сперся на сукуватий костур, майнув довгою бородою і повіяв від неї тихий вітерець, холодною цівкою вдарив у дерева. (6)Сполохались пташки й в одну мить ущухли.(7)Хто сидить посеред галяви, а навкруги панує мертва, прикра тиша. (8)Пустотливий парус сонця зупиняється в зеленій гущині і лиш здалеку придивляється до сивої, мов туман той, бороди діда Хо, і не відважується наблизитись, не вважаючи на непереможне бажання попустувати з тою бородою. (9)Хо сидить на росяній траві, а стара пам’ять його підсовує йому образи, де свіжими, яскравими фарбами малюються події духу людського. (10)Хо ще раз глянув на мовчазну природу, звівся, обгорнувся, як туманом, сивою бородою й подавсь стежкою з лісу на шлях. (11) А ліс ще якусь хвилину стояв нерухомий, мов мертвий (М. Коцюбинський).
(За виконання завдання - ).
Завдання 2. Визначте види складнопідрядних речень.
1. Ніколи не кажіть людині, що вона помиляється ( Д. Карнегі). 2. Де кров текла козацькая, трава зеленіє (Т. Шевченко). 3. Хай спогади линуть за вітром, немов голубі пелюстки (М. Рильський). 4. Приїжджайте частіше додому, щоб не мучила совість потому (М. Луків). 5. Щоб рибу їсти, треба в воду лізти (Нар. творчість). 6. Коли є до чого жагота, то кипить у руках робота (Нар. творчість). 7.Хто хоч один раз украде, той назавжди злодієм стає (Нар. творчість). 8. Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив (В. Симоненко). 9. Листя горобини з зеленого стало жовтим, так що його важко було відрізнити від ягід (В. Гжицький). 10. Світ зігрів він своєю любов'ю, переміряв шляхи вікові, щоб ніколи конвалії кров'ю не ридали ніде в траві (В. Симоненко). 11. Безглуздо керувати іншими, якщо не вмієш керувати собою (Нар. творість). 12. А він пригадує село, в садку налиті сонцем сливи, там, де дитинство протекло (В. Сосюра) 13. Якщо ви хочете мати однодумців, ставтесь із співчуттям до думок і бажань інших ( Д. Карнегі).
Відповідь:
МЕНЮРУБРИКИ
МІЙ ЧАС ЗУПИНИВСЯ ТУТ. РОЗПОВІДЬ АМЕРИКАНЦЯ НА КАРАНТИНІ У ЛЬВОВІ
Joe Lindsley
29 березня 2020 27543 0
Джо Ліндслі прилетів до Львова на журналістську конференцію та через карантин змушений був залишитись тут надовго. (українською та англійською мовами)
Фото: Газета «День»
ФОТО: ГАЗЕТА «ДЕНЬ»
У Львові є популярною пісня, у якій є слова «Ми помрем не в Парижі». В епоху коронавірусу вона отримала зовсім інший зміст. Наш час зупинився там, де нас зупинила інфекція. І він змушує переглянути багато наших цінностей, змінити своє ставлення до світу та до себе. Історія американського журналіста Джо Ліндслі, який через вірус змушений надовго застрягнути у Львові та його друзів з різних країн світу.
Коронавірусом була інфікована значна частина відомих людей – принц Чарльз, Грета Тунберг, урядовці й політики з багатьох країн, включно з американськими сенаторами, зірками НБА та футболу, що підкреслює його поширення на весь світ. Він навіть отруїв мої сни: я бачу той самий жах, у якому залишок на шкалі мого інгалятора від астми, який рідко використовую, швидко падає до нуля. Всі ми перебуваємо у стані невизначеності і божевілля, і я чую історії, які дають надію, свідчать про розчарування та розгубленість, від друзів, яких я зустрів під час подорожей світом.
Під час цього карантину я перебуваю в Україні, де випадково залишився, коли музика, як у грі, перестала грати, і нам усім довелося знайти місце для самоізоляції. Я залишився за стінами монастиря ХVII століття як єдиний гість у готелі, і, незважаючи на фізичну ізоляцію, я перебуваю на зв’язку з іншими людьми. Усіх цікавить одне: що відбувається у цю дивну епоху коронавірусу? Ось мої думки.
Пояснення:
В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.
У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т. Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.
Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія».
Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».
В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.
Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства.
Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна, Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками.
В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.
Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.
Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.
Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.
Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».
І найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія. Плід її жіночого гріха став нням для всього людства. А після розп’яття Христа, свого Сина, Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.
Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості» .
Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»:
О світе наш незаходимий!
О ти, пречистая в женах!
Благоуханний сельний крине!
Шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. Так, у «Катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». Жінка для Шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. Жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. Саме на жінку, як ми бачимо в поемі «Марія», поет покладає роль у нні людства від зла й нелюбові. І долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження.