Запиши наведині слова парами: спочатку - запозичине а потім - його україньській відповідник. Турнір, обслуговування, змагання, сервіс, вада, сурприз, заборона, дефект, несподіванка, табу, ознака, сиптом.
Може, тому назвали її анемоною — від грецького слова anemos — вітер,— що зацвітає в пору, коли високо в горах віють весняні вітри. А може, тому, що тоненьке стебло її хитається від найменшого подиху вітру. Називають її ще просто вітряницею. А нарцисоцвітою — завдяки ніжно-білим квіткам, що нагадують нарцисові. Різновидність анемон велика. Близько півсотні видів зростає в нашій країні. На території України найпоширеніша анемона дібровна, росте також анемона жовтецева і рідко — анемона лісова. А от анемона нарцисоцвіта настільки рідкісна, що їй загрожує зникнення. Анемона нарцисоцвіта (ветреница нарциссоцветковая) — Anemone narcissiflora L. Родина: жовтецеві — Ranunculaceae Це багаторічна трав'яниста рослина, яку називають гірською провісницею весни. Росте вона на кам'янистих схилах, гірських луках. В Українських Карпатах значного поширення не набула. Знайти її можна тільки на вершині гори Близниця, на Свидовці та на деяких скелях Чорногори. А загалом вона відома в горах Європи, Азії та Північної Америки. Ажурні, на довгих черешках пальчастороздільні листки анемони нарцисоцвітої утворюють розетку, з якої виростає квітконос 10— 20 см заввишки. Цвіте в травні — червні. її зонтиковидні суцвіття, в яких зібрані від трьох до восьми білих, іноді рожевувато-фіолетових квіток, не поступаються красою найвишуканішим садовим квітам. Зростає вище верхньої межі лісу, на висоті 1400—1500 м. Анемона нарцисоцвіта — рослина невибаглива, тому легко піддається окультуренню. В умовах гір віддає перевагу гумусним, багатим на вапно ґрунтам. Як і більшість рослин цього виду, анемона нарцисоцвіта отруйна. Охороняється по всій Європі. Не можуть бути винятком й Українські Карпати, бо тільки тут та ще на Поділлі можна цю рослину зустріти в нашій країні. Щоправда, рівнинний її різновид, відомий під назвою анемони розлогої, має дещо ширшу географію: околиці міста Бродів на південно-західному схилі Лисої гори, околиці міста Золочева (Львівська область) та околиці селища Козина (Тернопільська область). Високо в горах на весняних вітрах вигойдує свої зірчасто-білі п'ятипелюсткові квітки ніжна донька вітрів, що зважилася обжити скупі на ласку висоти. Отже, вона не тільки ніжна, а й сильна. Але перед людьми — слаба. І майбутнє її залежить від нас.
Вставні слова виділяються лише комами, дужками і тире виділяються вставлені конструкції.
Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення: І живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) не завидують в миру.
Вставлені конструкції передають додаткові відомості до змісту речення чи окремого його члена. Вони виділяються комами, тире або дужками.
Найменшу відокремлюючу силу мають подвійні коми, потім — подвійне тире і найбільш сильний відокремлюючий знак — дужки: Улітку під вербою біля хати (як добре, що скінчилася зима!) княгиня почала дітей навчати.
Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають з ним тісніший змістовий зв’язок, виділяються з обох боків тире: Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома...
Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення: І живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) не завидують в миру.
Вставлені конструкції передають додаткові відомості до змісту речення чи окремого його члена. Вони виділяються комами, тире або дужками.
Найменшу відокремлюючу силу мають подвійні коми, потім — подвійне тире і найбільш сильний відокремлюючий знак — дужки: Улітку під вербою біля хати (як добре, що скінчилася зима!) княгиня почала дітей навчати.
Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають з ним тісніший змістовий зв’язок, виділяються з обох боків тире: Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома...