у народі кажуть :" Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути " або " Мовчання - золота , а розмова-срібло". На мій погляд , ці вислови повністю правдиві . Бо кожна людина звісно має свою думку , та вона може бути не корректна в тому , чи іншому випадку . Наприклад, коли всі розмовляють про оперу , ти не будеш висловлювати думку про рок концерт , бо можеш , якщо знаєш , розповісти якийсь цікавий факт на суспільну тему . Але й інколи треба вчасно замовкнути . Бо інколи навіть найменші розмовини можуть утворити неприємний , великий конфлікт , який нікому не буде в радість , та й ще й нерви попсує . Тому завжди треба думати , що ти хочеш сказати та чи треба казати це .
Мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу.Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одно велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає народна на мова, - народу нема більше! Ось чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від іноплемінників коли це насильство, нарешті, торкнулося мови, зрозуміли, що йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків.Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить ї народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.
Але й інколи треба вчасно замовкнути . Бо інколи навіть найменші розмовини можуть утворити неприємний , великий конфлікт , який нікому не буде в радість , та й ще й нерви попсує .
Тому завжди треба думати , що ти хочеш сказати та чи треба казати це .