Записати речення, розставляючи потрібні розділові знаки. Виділити відокремлені прикладки. Схарактеризувати їх, скориставшись алгоритмом.
1. Прибув мій канівський земляк Середа на ім’я Петро (Г. Костюк).
2. Дружина Платона Симиренка Софія за походженням французька дворянка швидко перейняла козацькі звичаї родини, охоче спілкувалася українською мовою (Л. Мацько).
3. Із Любечем давньоруським містом пов’язані долі багатьох руських князів Олега, Ярослава Володимировича, Святополка, Володимира Мономаха, Святослава Всеволодовича (М. Тищенко).
4. Особливо вразила і запам’яталася всім художня композиція Сашка Довженка «Святки» поетична розповідь про народні новорічні торжества (С. Плачинда).
5. Двадцятишестирічний лікар-мікробіолог майбутня зірка світової медичної науки і майбутній президент Усеукраїнської академії наук Данило Заболотний провів на собі перший експеримент, прийнявши винайдену холерну вакцину (Л. Мацько).
6. Михайла Щепкіна кріпака з Куртини викупили 1818 року в Полтаві за 7207 карбованців (М. Шудря).
7. Неподалік Сорбонни стоїть найстаріший храм Парижа, зведений за наказом Генріха І чоловіка Анни Ярославни (О. Балабко).

«Людина — це звучить гордо!», «Будь людиною» — і в повсякденному житті, і в художніх творах багатьох авторів ми часто чуємо ці словосполучення. Але чи кожний з нас замислюється над ними? Чи кожен усвідомлює, що означає бути Людиною? Як і для чого я живу? Чи все я відкрив у собі? Головне — зрозуміти, що ким би ти не був: школярем або студентом, лікарем або інженером, молодою людиною або похилого віку, — справжню людину відрізняють благородні риси характеру: ввічливість, порядність, вимогливість до себе й до інших, моральність. У першу чергу, бути людиною означає вміння жити серед інших людей. Що б ви не робили у своєму житті, завжди необхідно пам’ятати, що ви живете на світі не одні. Вас оточують люди. І потрібно поводитися так, щоб їм було легко і приємно поряд з вами. Звідки беруться такі якості? У деяких вони — подарунок природи, але частіше вихованість, людяність, чемність у собі виховують. Правила поведінки складаються у нас поступово й постійно: спочатку під керівництвом дорослих, потім і самостійно — у за людьми й стосунками між ними. Вихована людина проявляє пошану до інших людей у всьому. Тому необхідно виховувати в собі звичку постійно пам’ятати про оточуючих: не в натовпі за до ліктів; затуляти рота рукою, коли кашляєш або чхаєш; не забувати говорити «будь ласка»; ніколи не жартувати над фізичними недоліками оточуючих; завжди допомагати тим, хто слабший. Тому бути людиною це означає поступатися, зважати на інших, стримуватися, уникати несправедливості, бути терплячим, чуйним, ввічливим. Ще бути людиною — означає бути патріотом своєї країни. Любов до Батьківщини полягає в готовності захищати її незалежність, працювати на користь своєї країни. Відчуття любові до Батьківщини тісно пов’язане із самою суттю слова «людина». Не можна забувати, що людина не виховується «порціями»: сьогодні вона прищеплює собі пошану до людей і турботу про них, завтра вчиться звичці трудитися, на наступний місяць планує ознайомитися з кодексом честі. Виховання в собі людини — це виховання, яке охоплює всі сфери життя, у ньому все важливе і немає дрібниць. Але поняття «людина» обмежується не тільки стосунками з оточуючими людьми. Не можна забувати й про те, що ти — людина в стосунках з природою. Не випадково існують піднесено-урочисті вислови: «Людина — цар природи», «Людина — вінець творіння». Але людина — дитя природи; людина і природа — це одна система, частини якої залежать одна від одної, одна одну змінюють, допомагають або перешкоджають розвиткові. Головна відмінність людей від інших живих істот полягає в особливій ролі людей у житті планети. Тому такою важливою і необхідною вважає сучасне людське суспільство турботу про охорону природи, приймає справедливі закони, що забороняють порушувати її єдність. Я вважаю, що справжня людина повинна обов’язково навчитися поважати, берегти, любити й цінувати природу. Звичайно, досягти всього цього дуже важко, але прагнення стати справжньою людиною повинне стати справою всього життя для кожного з нас.

Твір на тему "Як моя сім"я готується до Великодня"До Великодня мої батьки та бабуся готуються заздалегідь. Усю Страсну седми¬цю вдома панує якийсь піднесено-святковий і водночас урочистий настрій. Мама з бабусею скрізь прибирають, одне слово — готуються до свята. Та найважливіши¬ми для всієї родини цього тижня є три події. По-перше, вся родина готується до Причастя у Великий Четвер. Напередодні, у середу, ввечері, мама, тато, бабуся і я йдемо до церкви на вечірню, сповідаємося у нашого духівника отця Павла. Отця Павла ми знаємо давно — він частий гість нашої родини. Наступного дня, у Ве¬ликий Четвер, причастившись, радісні повертаємось додому. Серця наші спов¬нені радісного передчуття вже близького свята — Великодня. Подруге, у Страсну П'ятницю ми з бабусею, щойно я повернусь зі школи, знову йдемо до храму — вклонитися Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа; якось я запитала бабусю: "А навіщо ми це робимо?" Вона на мить замислилась і відповіла: "Це, наче від¬дати останню шану померлій людині, попрощатися з нею. Уявляєш, як зраділи апостоли, побачивши воскреслого Христа. Радості їхній не було меж". 

І, нарешті, третя подія, для мене найцікавіша, — випікання пасочок. Це вже ми з бабусею удвох хазяйнуємо — я їй допомагаю. Бабуся спочатку ставить опару, потім, коли вона підійде, замішує тісто і випікає пасочки. Далі — вже моя справа. Я їх прикрашаю. І тут я даю волю фантазії — двох однакових пасочок у мене не буває. Бабуся завжди задоволена моєю роботою. 

А потім найголовніше — свята Великодня ніч. Усією родиною ми пізно ввече¬рі йдемо до храму. Мама намагається вдень покласти мене спати. "Це ж усю ніч у церкві на службі стоятимемо, не витримаєш", — каже вона. Та де там! Хіба я можу заснути, коли всі готуються до свята. "Мамо, я витримаю", — запевняю я її. 

У храмі людей — повно-повнісінько. Багато наших знайомих, мама з татом радісно вітаються з ними. Намагаємося стати ближче до вівтаря, щоб усе було добре видно. 

Та ось у храмі настала тиша, загасили усі свічки, лампади, вимкнули світло. Стало зовсім темно і тиша така, аж моторошно... А потім із вівтаря донеслося ледве чутно: "Воскресіння Твоє, Христе " — і засвітився у вівтарі вогник. Усі люди, як один, підхопили: "Ангели співають на небесах..." Священик вийшов із вівтаря із запаленою свічкою і вигукнув: "Христос воскрес!" Усі в храмі в один голос: "Воістину воскрес!" — і почали запалювати свої свічки від свічки отця Павла. Вмить цей вогонь розійшовся по храму. 

Потім був хресний хід. Уявляєте: ніч, темно — і ми, радісні, веселі, зі свічками йдемо навколо храму. Це так здорово! 

Знову ми зайшли в храм і почалася Великодня служба. Щоразу, коли священик вітав людей: "Христос воскрес!", усі дружно відповідали: "Воістину воскрес!" А наприкінці служби святили пасочки, і нас також кропили святою водою — вмить сон куди й подівся (а я вже таки добре стомилася і дуже хотіла спати). 

...Люди один по одному почали розходитися по домівках. Кожен ніс додому запалену свічку. Втомлені, щасливі, пішли додому й ми. 

Незабутня, свята Великодня ніч! Христос воскрес!