Записати речення, розставивши пропущені розділові знаки, побудувати структурну схему (підкреслити головні і другорядні члени речення,
надписати над кожним словом частину мови, пронумерувати частини
речення, визначити тип складного речення, засоби зв’язку у ньому, види
підрядних)
Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати що
митці покликані народом для того аби показувати світові що життя
прекрасне що воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ
ответ:
талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчизняної літератури, пропагандист української культури микола вороний довгий час був невідомий нам, бо його ім'я і творчість були заборонені. а поет лише намагався вивести українську літературу на європейський рівень.
для поезії м. вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ, рідну україну.
у поемі "євшан-зілля" м. вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві, своєму народові. використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні, його забуття про рідний край і батька, поет із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. чимало синів і дочок україни блукають по світу у пошуках щастя. це до них звернені слова поета:
краще в ріднім краї милім
полягти кістьми, сконати,
ніж в землі чужій, ворожій,
в славі й шані пробувати.
у поемі "євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців, які шанують чужі звичаї і рідний край, які забули свої звичаї. микола вороний задає риторичне запитання:
де ж того євшану взяти,
того зілля-привороту,
що на певний шлях направить,—
шлях у край свій повороту? !
роздумуючи над поемою, я пригадав слова т. шевченка "хто матір забуває, того бог карає". я переконаний, що горе тій людині, тому народові, який забуває своє коріння, свою мову, не дбає про свою країну. тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи
ми, молоде покоління, піднімаємось у своєму духовному і національному зрості, крокуючи шляхами розбудови самостійної україни, віддаємо всі сили на благо нашої країни, мріємо про свій вагомий внесок у цю справу. ми любимо свою батьківщину, свій народ, свою мову, а тому такі близькі нам слова поета:
за честь і правду все віддай,
коли ти любиш рідний край!
я , що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації, свого краю. отож, я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові, своїй країні
ответ:
що таке для мене довіра? це впевненість і віра у людей, які зі мною. довіра додає сили, адже не довіряти, постійно сумніватися – дуже виснажлива річ, що вимотує і фізично, і морально. звісно, передусім я довіряю своїм рідним – мамі, братам, дружині, дітям! бо по-іншому – не можливо. вони – моя головна підтримка у житті, і довіра до них – це моя стіна. те ж можу сказати і про своїх друзів. а ще мені відверто щастить із людьми, з якими займаюся спільною справою. волонтерство, громадська та депутатська робота – як механізм, де задіяні багато ланок, кожна з яких взаємопов’язані. і без довіри до своїх колег, партнерів, та без їхньої довіри до мене – про вдалий результат можна забути. імовірно, я зараз говорю доволі очевидно і просто, але… довіра, як і любов чи надія, чи вірність – це основи взаємодії з іншими, які по своїй суті не можуть бути складними. так, кажуть, що сліпо довіряти можуть лише дурні. але, власне, довіра – це та річ, що проходить випробування часом, подіями, життєвими ситуаціями. і якщо хтось не виправдовує її, то потрібно просто робити потрібні висновки, але аж ніяк не зневірюватися у всіх і у всьому. або ж… чи відбувся би майдан, якби ті тисячі, що стояли плече в плече перед наступом “беркуту”, шикувалися у ланку, з рук у руки колоту бруківку, не довіряли один одному? або ж війна на сході… не маючи довіри до вищих чинів у погонах, але через беззаперечну довіру до простих бійців українці мобілізувалися на війську. як результат, на передову без упину уже три роки рухаються каравани з нашим хлопцям. тож довіра важлива у всьому. в особистому житті, у суспільстві, бо це те, що зміцнює і є будувати.