Милосердя… Ми часто чуємо це слово, та не завжди усвідомлюємо його значення. Що ж означає «бути милосердним»? На мою думку, людина обов’язково повинна мати таку якість, як милосердя, адже саме вміння співчувати, допомагати тому, хто потрапив у складну ситуацію і робить людину людиною.
Сьогодні світ змінився. Кожен намагається досягти своєї мети, часто просто йдучи по головам інших. Чи потрібне зараз милосердя, адже його прояв дехто вважає проявом слабкості? На мою думку, кожен з нас замислювався над цим питанням.
Для того, щоб бути милосердним, потрібно вміти прощати, бути щирим та справедливим. Чи є у нас ці якості? Як на мене, милосердя – це прояв великодушності навіть до того, до кого не завжди хочеться його проявляти. Виявляти милосердя нелегко. Сьогодні багато різноманітних благодійних фондів, багато заможних людей жертвують до них чималі суми грошей. Так, це милосердя. Таким чином вони допомагають хворим дітям, тим, хто постраждав від стихійних лих та іншим. Але часто це робиться для того, щоб підвищити свої рейтинги або зменшити податки. Звичайно, тим, кому вони допомагають, це неважливо, для них це інколи останній шанс. Але чи проявляють ці добродії милосердя у своїй душі? Як на мене, навряд чи.
Мало таких людей, яких дійсно можна назвати милосердними. Адже всі ми співчуваємо дітям, хворим на невиліковні хвороби, але коли показують по телебаченню ролики, у яких вони та їхні батьки просять про до , найчастіше ми перемикаємо телеканал «щоб не засмучуватись». Чи часто ми намагаємось до , хай навіть зовсім незначною сумою грошей?.. Кожен сам знає відповідь на це питання. Ми всі милосердні на словах.
Та є у світі і приклади справжнього милосердя, самовідданості іншим. Усі знають про Матір Терезу, яка усе своє життя присвятила до і бідним та знедоленим. Її ім’я сьогодні є тотожним слову «милосердя». Ця жінка дійсно робила дива: вона збирала гроші та гуманітарну до постраждалим від усіляких стихійних лих, піклувалася про хворих… А найголовніше – вона робила це від душі. Кажуть, вона зцілювала словом. І це дійсно так, адже слово, яке сповнене співчуття та доброти справді лікує будь-які душевні рани і допомагає вилікувати фізичні.
Тож чи потрібно сьогодні бути милосердним? Як на мене, кожен сам має вирішити для себе це питання. Але не слід забувати про те, що саме вирізняє людину, робить її людиною. Зараз мало хто до бабусі перейти через дорогу, підійде до незнайомої людини, якій раптом стало зле. Люди стали злими, їм немає діла до чужих проблем чи турбот. Кожен думає лише про себе, про власне благополуччя, прагне покращити своє життя. А мені здається, що саме милосердя в наш час нам найбільше не вистачає.
Людина — соціальна істота, а тому їй не властиво надовго залишатися на самоті. Разом із тим багато хто впевнений, що саме самотність допомагає індивіду зрозуміти себе. Я вважаю, що слід дослухатися до думки своїх рідних людей: батьків, братів, сестер, бабусь та дідусів.
По-перше, якщо в житті мати ціль, то не слід дослухатися до чиєїсь думки, окрім своєї. Ніхто не знає чого ми прагнемо краще нас самих. Важливо мати мрію та йти до неї. Ніхто, абсолютно ніхто не має права заважати людині, котра впевнено йде до бажаної цілі.
Яскравим прикладом може слугувати поема Івана Яковича Франка Мойсей. Автор закликає вірити в себе й свої сили, ніколи не здаватися позбутися рабства, будувати нове щасливе життя. Протягом сорока років Мойсей вів єврейський народ до землі обітованої, незважаючи на страшне пекло пустелі. Пророк брав на себе відповідальність за життя багатьох людей, намагався робити все на їхнє благо, допомагав їм. Мета чоловіка — подарувати народу краще життя. На жаль, Датан та Авірон не цінували самопожертви Мойсея. Вони підбурювали народ, пророка хотіли закидати камінням, пояснювавши так: «...євреїв з Єгипту вийшло сотні тисяч, а сьогодні залишилася жменька». Люди піддалися закликам Датана й Авірона. Мойсей пішов геть, бо так захотів народ. Прикро, що такий самовідданий чоловік дослухався до невдячних людей. Земля обітована залишалася зовсім близько. Якби пророк не послухав інших, не засумнівався в собі, то не довелося б зазнати покарання від Єгови. Упевнено йди до своєї мети, не дозволяй іншим псувати твої плани на майбутнє!
По-друге, слід завжди дослухатися до думки своїх близьких та рідних. Саме вони бажають нам добра. Ці люди готові на все заради нашого щастя. Саме рідні та близькі завжди до , підскажуть, щиро порадіють.
Не можу не згадати князя Святослава. Він був єдиним сином князя Ігоря та Ольги. У дитинстві хлопчик утратив батька, тому, на жаль, мав варязьке виховання. Мати жила лише заради сина, будувала церкви й храми, хотіла охрестити Русь. Святослав жив в оточенні язичників. Він не зважав на прагнення Ольги, не дослухався до неї. Звичайно, княгиня дуже любила свого сина, проте ніяк не могла змиритися з тим, що Святослав більше поважає думку оточення, а не своєї матері. До 988 року державу так ніхто й не охрестив. Звичайно, коли Ольга померла, Святослав дозволив поховати матір за християнськими традиціями. Згодом безжально зруйнував Софіївську церкву, котра була побудована за ініціативи княгині Ольги. Мабуть, Київська Русь розвивалася б краще, якби Святослав брав до уваги поради своєї матері. Ольга була дуже мудрою жінкою, тому її сину варто було наслідувати їй.
Отже, ми переконалися, що оточення не може дати об’єктивну оцінку людині, її діям, вчинкам, думкам. Кожному варто дослухатися до самого себе або до думки рідних.
Милосердя… Ми часто чуємо це слово, та не завжди усвідомлюємо його значення. Що ж означає «бути милосердним»? На мою думку, людина обов’язково повинна мати таку якість, як милосердя, адже саме вміння співчувати, допомагати тому, хто потрапив у складну ситуацію і робить людину людиною.
Сьогодні світ змінився. Кожен намагається досягти своєї мети, часто просто йдучи по головам інших. Чи потрібне зараз милосердя, адже його прояв дехто вважає проявом слабкості? На мою думку, кожен з нас замислювався над цим питанням.
Для того, щоб бути милосердним, потрібно вміти прощати, бути щирим та справедливим. Чи є у нас ці якості? Як на мене, милосердя – це прояв великодушності навіть до того, до кого не завжди хочеться його проявляти. Виявляти милосердя нелегко. Сьогодні багато різноманітних благодійних фондів, багато заможних людей жертвують до них чималі суми грошей. Так, це милосердя. Таким чином вони допомагають хворим дітям, тим, хто постраждав від стихійних лих та іншим. Але часто це робиться для того, щоб підвищити свої рейтинги або зменшити податки. Звичайно, тим, кому вони допомагають, це неважливо, для них це інколи останній шанс. Але чи проявляють ці добродії милосердя у своїй душі? Як на мене, навряд чи.
Мало таких людей, яких дійсно можна назвати милосердними. Адже всі ми співчуваємо дітям, хворим на невиліковні хвороби, але коли показують по телебаченню ролики, у яких вони та їхні батьки просять про до , найчастіше ми перемикаємо телеканал «щоб не засмучуватись». Чи часто ми намагаємось до , хай навіть зовсім незначною сумою грошей?.. Кожен сам знає відповідь на це питання. Ми всі милосердні на словах.
Та є у світі і приклади справжнього милосердя, самовідданості іншим. Усі знають про Матір Терезу, яка усе своє життя присвятила до і бідним та знедоленим. Її ім’я сьогодні є тотожним слову «милосердя». Ця жінка дійсно робила дива: вона збирала гроші та гуманітарну до постраждалим від усіляких стихійних лих, піклувалася про хворих… А найголовніше – вона робила це від душі. Кажуть, вона зцілювала словом. І це дійсно так, адже слово, яке сповнене співчуття та доброти справді лікує будь-які душевні рани і допомагає вилікувати фізичні.
Тож чи потрібно сьогодні бути милосердним? Як на мене, кожен сам має вирішити для себе це питання. Але не слід забувати про те, що саме вирізняє людину, робить її людиною. Зараз мало хто до бабусі перейти через дорогу, підійде до незнайомої людини, якій раптом стало зле. Люди стали злими, їм немає діла до чужих проблем чи турбот. Кожен думає лише про себе, про власне благополуччя, прагне покращити своє життя. А мені здається, що саме милосердя в наш час нам найбільше не вистачає.
Объяснение:
Людина — соціальна істота, а тому їй не властиво надовго залишатися на самоті. Разом із тим багато хто впевнений, що саме самотність допомагає індивіду зрозуміти себе. Я вважаю, що слід дослухатися до думки своїх рідних людей: батьків, братів, сестер, бабусь та дідусів.
По-перше, якщо в житті мати ціль, то не слід дослухатися до чиєїсь думки, окрім своєї. Ніхто не знає чого ми прагнемо краще нас самих. Важливо мати мрію та йти до неї. Ніхто, абсолютно ніхто не має права заважати людині, котра впевнено йде до бажаної цілі.
Яскравим прикладом може слугувати поема Івана Яковича Франка Мойсей. Автор закликає вірити в себе й свої сили, ніколи не здаватися позбутися рабства, будувати нове щасливе життя. Протягом сорока років Мойсей вів єврейський народ до землі обітованої, незважаючи на страшне пекло пустелі. Пророк брав на себе відповідальність за життя багатьох людей, намагався робити все на їхнє благо, допомагав їм. Мета чоловіка — подарувати народу краще життя. На жаль, Датан та Авірон не цінували самопожертви Мойсея. Вони підбурювали народ, пророка хотіли закидати камінням, пояснювавши так: «...євреїв з Єгипту вийшло сотні тисяч, а сьогодні залишилася жменька». Люди піддалися закликам Датана й Авірона. Мойсей пішов геть, бо так захотів народ. Прикро, що такий самовідданий чоловік дослухався до невдячних людей. Земля обітована залишалася зовсім близько. Якби пророк не послухав інших, не засумнівався в собі, то не довелося б зазнати покарання від Єгови. Упевнено йди до своєї мети, не дозволяй іншим псувати твої плани на майбутнє!
По-друге, слід завжди дослухатися до думки своїх близьких та рідних. Саме вони бажають нам добра. Ці люди готові на все заради нашого щастя. Саме рідні та близькі завжди до , підскажуть, щиро порадіють.
Не можу не згадати князя Святослава. Він був єдиним сином князя Ігоря та Ольги. У дитинстві хлопчик утратив батька, тому, на жаль, мав варязьке виховання. Мати жила лише заради сина, будувала церкви й храми, хотіла охрестити Русь. Святослав жив в оточенні язичників. Він не зважав на прагнення Ольги, не дослухався до неї. Звичайно, княгиня дуже любила свого сина, проте ніяк не могла змиритися з тим, що Святослав більше поважає думку оточення, а не своєї матері. До 988 року державу так ніхто й не охрестив. Звичайно, коли Ольга померла, Святослав дозволив поховати матір за християнськими традиціями. Згодом безжально зруйнував Софіївську церкву, котра була побудована за ініціативи княгині Ольги. Мабуть, Київська Русь розвивалася б краще, якби Святослав брав до уваги поради своєї матері. Ольга була дуже мудрою жінкою, тому її сину варто було наслідувати їй.
Отже, ми переконалися, що оточення не може дати об’єктивну оцінку людині, її діям, вчинкам, думкам. Кожному варто дослухатися до самого себе або до думки рідних.