Мрія - це слово кожен розуміє по-своєму. Наприклад ,для дитини мрія - це нова іграшка ,або подорож до Діснейленду.Мрія дорослої людини, звичайно , дещо складніша ,і для її досягнення потрібно старанно попрацювати. Я вважаю ,що життя людина починає будувати з мрії , адже мрія допомагає знайти себе у цьому світі .Хтось думає , що досягти своєї мети досить важко та це тільки через те ,що ця людина не знає, як це зробити.Але ж ні ,навпаки, це дуже просто ,потрібно тільки знати так звану "Формулу успіху".З кожним роком мої мрії стають дедалі складнішими та потребують все більше часу терпіння ,сил для їх реалізації.На сьогоднішній день я визначилась з головною мрією від якої ,можливо ,буде залежати моє подальше життя.Я мрію подорожувати світом та поєднати цю мрію з професією тележурналіста.Подорожуючи світом ,я планую показати українцям на прикладі інших країн ,що можна жити краще , збирати інформацію ,як людям з різних куточків світу живеться добре, і що саме вони для цього роблять, та передати ці знання всім українцям ,цим самим ,можливо , підштовхнути їх до змінення себе ,звичок та цілої України у кращу сторону.Але це майбутнє і я, сподіваюсь, щасливе майбутнє ,а зараз я просто стараюсь бути гідною громадянкою нашої України.Мені дуже хотілося б прискорити здійснення своєї мрії та нажаль, це не можливо ,але я склала план щодо її реалізації.Для початку я планую отримати середню освіту.Далі поступити до вищого навчального закладу ,а саме до Львівського національного університету ім.Івана Франка.Для реалізації своєї мрії я докладаю максимум зусиль.Найбільше уваги я приділяю історії ,англійській та рідній мовам.Щоб покращити рівень знань англійської мови я відвідую додаткові заняття.Завдяки своїм батькам, я маленькими ,зате впевненими кроками досягаю своєї мети та щиро сподіваюсь ,що я стараюсь не дарма!
Несподівана знахідка Народне оповідання Полтавщини
Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.
І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.
Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.
Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?
Народне оповідання Полтавщини
Моє мальовниче селище розташоване у звичайній для мене місцевості: нічого особливого тут не трапляється, жителі живуть звичайним життям. Але я б хотіла розповісти історію, яка трапилася зі мною влітку на День мого народження саме у моєму рідному селі. Тато на День народження подарував мені фотоапарат, а також пообіцяв взяти із собою на нічну риболовлю.
І ось наш човен пливе серединою річки. Ясна смуга світла від місяця на воді все ширшає, сяє золотим сяйвом, сягає по річці, неначе золота дорога в якийсь рай, у якесь мрійне царство. Прибувши на острів, тато поклав вудочки, поставив намет та розвів вогонь. Я від радощів фотографувала все, що мені подобалося. Ось по тихенькому стеблі повзе працьовита мурашка, на гілці співає свою пісню пташка, а на воді цвітуть гарні водяні лілії.
Аж ось заходить вечір. Кудись ховаються останні шуми і відгуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході червоне марево, а вже над ним у темряві зажевріла вечірня зоря. А місяць, що млів серед ясного неба сірою малопомітною плямою, під темним крилом ночі відразу ожив і засвітився чарівним вогнем. Мені захотілося сфотографувати цю красу. Від того, що я побачила через фотооб’єктив, у мене перехопило подих. На небі серед величезного розмаїття зірок пливла літаюча тарілка. Спочатку це була малопомітна цятка. Та чим ближче вона наближалася до острова, тим чіткіше було видно її контури. Вона виявилася геть такою, як в книжках та газетах. Я гала за її польотом, як зачарована. То була дивна казкова ніч. Коли настав ранок, мені здалося, що то все наснилося.
Повернувшись додому з татом, я на певний час забула ту чарівну ніч, але яким було моє здивування, коли, проявивши плівку, на нічному зоряному небі ми всі побачили силует літаючої тарілки. Може, то прибульці так вітали мене з Днем народження?