ЗА ПРАВИЛЬНЫЙ ОТВЕТ Запишіть частки, знімаючи риски.

Де/коли, казна/де, аби/хто, коли/сь, скинь/но, буд/ як, як/от, так/то, хтозна/коли, такі/но, сядь/бо, взяв/таки, ще/й, зроби/ж, якби/то, отакий/то, таки/заспівав, все/таки, будь/коли, де/небудь, прийшов/би, хоч/би, колись/то, все/ж/таки.

9.Запишіть частки, знімаючи риски.

Не/міг, не/щастя, не/веселий, не/читаючи, не/виправлена помилка, не/кричав, не/виконана вчасно робота, не/дбалий, не/вірив, не/досипати, не/продумана тема, не/активний, не/хотя, не/виконаний план, не/зважай, ні/який, ні/звідки, ні/від/кого, ні/за/чим, ні/коли, ані/трохи, ні/про/що, ані/телень, ні/чийому/

10. Запишіть речення, підкресліть головні й другорядні члени речення, назвіть частини мови.

Навколо майдану стоять голі верби, але вже над ними гудуть бджоли.

1. Яким відокремленим членом речення є виділені в реченні слова: Сон мене так ніжно обійма, що, *окрім сну, не хочеться нічого.

Відокремлена прикладка;

відокремлене означення;

обставина;

відокремлений уточнюючий додаток.

2. Укажіть речення, у якому відокремлена обставина виражена дієприслівниковим зворотом.

А пісня, наростаючи, пливла над берегом.

Жінка йде поволі й трохи зігнувшись.

І я зими крутий долаю норов, обличчя підставляючи вітрам.

Дівчата зачіпали Миколу, жартуючи, а він усе стояв похнюпившись.

3. Односкладним безособовим є речення

Будьмо взаємоввічливі.

Б Ввічливість — ознака вихованості.

В Нехай будуть взаємоввічливі.

Г Треба бути взаємоввічливими.

Д Будьте взаємоввічливі.

Объяснение:

Объяснение:

Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.

Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.

Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?

Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.