За новим столом сидять діти Оленка Світланка Василько Ми ходили в поле Зранку я Богданчик і Оксана діти кинулись​

- привіт, женю!

- добридень, романе! а чого це твоєї сестри не видно?

- так леся ж поїхала навчатися до франції . ти хіба не чув?

- як це – поїхала? а як її туди взяли?

- взяли, адже вона дуже добре знала французську мову. склала іспит та отримала міжнародний сертифікат зі знання французької. а потім поїхала!

- і скільки вам це коштує?

- та ти що, хіба батьки могли б заплатити за навчання у франції? вона безоплатно навчається, їй ще стипендію виплачують. це така программа є для студентів.

- просто якась фантистика! так вона у парижі живе зараз?

- так, вже два місяці. на новий рік хоче приїхати, як грошей на квиток назбирає.

- а яку професію вона там обрала?

- поки що вона на підготочому відділенні, а потім хоче навчатися інформаційних технологій.

- сумує за домівкою?

- так, звичайно. каже, що їй дуже не вистачає маминого борщу та вареників…

ответ:

- привіт, марусю! куди ти поспішаєш?

- привіт, світлано! я йду на зустріч з одним хлопчиком, з яким познайомилась в інтернеті.

- марусю, так не можна робити!

- чого?

- та це ж зовсім незнайома людина. ти ж не знаєш, хто сидить по той бік монітору. можливо, це заманив тебе у пастку злочинець.

- ой, як страшно! я навіть не додумалась. тоді я нікуди не піду.

- правильно. ти хоч свою адресу не повідомляла або якісь інші особисті дані?

- ні, слава богу. ми розмовляли телефоном. тому я й повірила.

- треба знати певні правила спілкування телефоном і в інтернеті із незнайомцями. нікому не можна довіряти та необхідно дбати про свою безпеку. в режимі онлайн так багато шахраїв та злочинців.

- і тобі, подружко. може пройдемося?

- підемо!